Перейти до вмісту

Венедіктова Ірина Валентинівна

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Венедіктова.
Ірина Валентинівна Венедіктова
Посол України в Швейцарії
Нині на посаді
На посаді з17 листопада 2022
ПрезидентВолодимир Зеленський
ПопередникАртем Рибченко
16-й Генеральний прокурор України
17 березня 2020 — 19 липня 2022
ПрезидентВолодимир Зеленський
ПопередникРуслан Рябошапка
Віктор Чумак (в. о.)
НаступникОлексій Симоненко (в. о.)
Андрій Костін
Голова Комітету ВР з питань правової політики
29 серпня 2019 — 14 січня 2020
Член Ради національної безпеки і оборони
13 березня 2020 — 4 серпня 2022
Народилася21 вересня 1978(1978-09-21) (47 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Харків, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Відома якполітична діячка, професор університету, юристка, генеральний прокурор України Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце роботиХНУ ім. В. Н. Каразіна Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materХарківський національний університет внутрішніх справ Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоВенедіктов Валентин Семенович
МатиВенедіктова Валентина Михайлівна
У шлюбі зДенис Колесник
Дітисин Даниїл, донька Аделіна
РідняВенедіктов Сергій Валентинович (брат)
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
IX скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 — 14 січня 2020

Ірина Валентинівна Венедіктова (21 вересня 1978(1978-09-21) Редагувати інформацію у Вікіданих, Харків Редагувати інформацію у Вікіданих) — українська державна діячка, юристка, доктор юридичних наук, професорка. Генеральний прокурор України (2020—2022), перша жінка на цій посаді[⇨]. Посол України у Швейцарії (з 17 листопада 2022) та Ліхтенштейні за сумісництвом (з 28 квітня 2023).

Народна депутатка України від партії «Слуга народу» IX скликання (2019—2020), голова парламентського Комітету з питань правової політики (2019)[⇨]. Тимчасова виконувачка обов'язків Директора Державного бюро розслідувань (2019—2020).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 21 вересня 1978 року в Харкові в сім'ї юристів. Батько — Валентин Семенович Венедіктов, генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, був проректором Харківського національного університету внутрішніх справ[1]. Мати — Валентина Михайлівна Венедіктова, кандидат юридичних наук, викладач у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого та Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Ірина Венедіктова 2000 року закінчила з відзнакою Харківський університет внутрішніх справ[2][3].

Викладацька діяльність

[ред. | ред. код]

З 2000 до 2004 року викладала на кафедрі правознавства Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», у 2004 році працювала доцентом кафедри правосуддя Харківського національного університету[4].

З 2005 до 2019 року завідувала кафедрою цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна[5]. Поєднувала науково-педагогічну роботу та практичну діяльність, зокрема: 2010—2019 роки — член Фундації медичного права та біоетики України; 2016—2019 роки — арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України[4].

Входила до складу науково-консультативної ради при Верховному Суді[6].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

У 2003 році захистила кандидатську дисертацію в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, 2013 року, в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, здобула науковий ступінь доктора юридичних наук. У 2014 році отримала вчене звання професора кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

У 2012—2015 роках обіймала посаду провідного наукового співробітника Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, до 2019 року була членом редакційних колегій наукових фахових видань та спеціалізованих вчених рад.

Автор понад 100 наукових та методичних робіт, серед них 8 монографій, 80 наукових та 4 науково-методичних видання[4].

Політична діяльність

[ред. | ред. код]
17 березня 2020 року ВРУ затвердила подання Зеленського щодо призначення Венедіктової генпрокурором України

У 2018 році стала радницею Володимира Зеленського з правових питань, входила до передвиборчого штабу кандидата в Президенти України Володимира Зеленського як експерт з питань реформи судової системи[7].

21 липня 2019 року обрана народним депутатом Верховної Ради України IX скликання від пропрезидентської партії «Слуга народу», № 3 у партійному списку[8]).

29 серпня 2019 року обрана головою парламентського Комітету з питань правової політики.

Правоохоронна діяльність. Генеральний прокурор України

[ред. | ред. код]

27 грудня 2019 року, Указом президента України № 961/2019, призначена на посаду тимчасового виконувача обов'язків директора Державного бюро розслідувань[9]. З 13 березня 2020 року — член Ради національної безпеки і оборони України[10].

20 січня 2020 року призначила першим заступником голови ДБР Олександра Бабікова, колишнього адвоката експрезидента-втікача Януковича. Це викликало критику низки громадських організацій, що звернулись до президента і голови ДБР із закликом не призначати Бабікова, аргументуючи це неможливістю розслідування ним справ Майдану[11].

20 лютого 2020 року Венедіктова заявила, що виступає за скасування Закону про амністію учасників Євромайдану (закон про недопущення переслідування учасників акцій протестів, що передбачає позбавлення як кримінальної, так і адміністративної відповідальності усіх затриманих під час акцій протестів)[12], посилаючись на звіт моніторингової місії ООН з прав людини в Україні 2020 року[13][14]. Генеральний прокурор Руслан Рябошапка розкритикував цю ідею, вказавши, що достатньо змінити певні норми закону[15].

17 березня 2020 року Ірина Венедіктова призначена Генеральним прокурором. Її кандидатуру підтримали 269 народних депутатів[3].

11 лютого 2021 року, за дорученням Ірини Венедіктової, вперше повідомлено про підозру народному депутатові України за «кнопкодавство»[16].

Протягом каденції Генпрокурора було, зокрема, повідомлено про підозру нардепам Олександру Юрченку[17], Віктору М'ялику[18], Іллі Киві[19].

11 травня 2021 року Генпрокуратура повідомила про підозру у державній зраді, порушенні законів та звичаїв війни (спробі розграбування національних ресурсів в АР Крим) нардепам Віктору Медведчуку та Тарасу Козаку[20]. У червні 2022 відправила справу Медвечука до суду[21].

У лютому-березні 2021 року Венедіктова погодила повідомлення про підозру у розтраті 8,3 млрд грн п'яти колишнім топ-менеджерам Приватбанку: голові правління, його першому заступнику, заступнику, керівнику департаменту міжбанківських операцій та начальнику департаменту фінансового менеджменту[22][23].

В 2020 році було завершено слідство та передано до суду справу про напад на Катерину Гандзюк, були обвинувачені голова Херсонської обласної ради Владислав Мангер та помічник депутата облради[24][25][26].

У листопаді 2021 року було завершене слідство, що тривало 8 років, щодо 10 топ-посадовців на чолі з Януковичем у підозрі в злочинах під час Революції Гідності[27].

2021 року судами постановлено стільки ж вироків у справах Майдану, скільки й за попередні три роки[28].

За ча Венедіктової правоохоронна система встановила 624 підозрюваних у «магістральній справі» щодо російської агресії: топ-посадовці, генералітет та агенти пропаганди РФ. Було ідентифіковано 127 підозрюваних у воєнних злочинах, справи щодо 10 із них були скеровані до суду[29][30].

2 березня 2022 року прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан почав розслідування злочинів проти людяності та воєнних злочинів під час російської війни проти України. У березні він і Венедіктовою відвідав місця вчинення воєнних злочинів на Київщині, приїздив до Харкова[31][32][33][34][35].

Був створений доказовий warcrimes.gov.ua, куди свідки і потерпілі можуть додавати дані про воєнні злочини РФ в Україні[36].

25 березня 2022 Венедіктова підписала угоду про створення спільної слідчої групи (ССГ) з Генеральними прокурорами Литви та Польщі для координації розслідувань порушень Росією законів і звичаїв війни та інших воєнних злочинів. Пізніше до слідчої групи приєдналися Естонія, Латвія та Словаччина[37][38][39][40][41].

Венедіктова ініціювала створення при Офісі Генерального прокурора робочої групи Task Force для розшуку, арешту та конфіскації активів осіб, причетних до агресії РФ та воєнних злочинів і пов'язаних із ними осіб[42][43].

12 травня 2020 року, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінда Гарінґ, критично схарактеризувала роботу Венедіктової на посаді прокурора, пояснивши, що вона згортає реформи органів прокуратури[44][45].

У грудні 2020 року Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження через можливе незаконне втручання генпрокурора Ірини Венедіктової у справу заступника Офісу президента Олега Татарова, яке пов'язано із її рішенням змінити групу прокурорів у справі Татарова перед тим, як детективи НАБУ планували повідомити йому про підозру[46][47].

4 квітня 2020 року колишній заступник генпрокурора Віктор Трепак заявив, що Венедіктова вимагала оголосити підозру у злочині активісту Сергієві Стерненку (кримінальне провадження щодо нападу на Стерненка, коли один з нападників загинув). Трепак відмовив через відсутність підстав[48]. За кілька днів Венедіктова заявила, що «по Стерненку підозра буде в будь-якому разі»[49], через що адвокати Стерненка наполягали на упередженості прокурорів у справі[50].

17 липня 2022 року, відповідно до Указу Президента, відсторонена та, 19 липня, звільнена Верховною радою України з посади Генерального прокурора[51][52][53].

Дипломатична діяльність

[ред. | ред. код]

З 17 листопада 2022 — посол України в Швейцарії[54][55]. 19 грудня почала вручила копії вірчих грамот Федеральному департаменту закордонних справ[56]. З 10 січня 2023 — вручила вірчі грамоти Президенту Швейцарії Алену Берсе[57].

З 28 квітня 2023 — посол України в Ліхтенштейні за сумісництвом[58][59].

Резонансні події

[ред. | ред. код]

У 2020 році НАБУ порушило провадження щодо незадекларованого майна генпрокурорки[60]. Згодом у ДБР була відкрите кримінальне провадження проти Венедіктової за незаконне використання товарного знака та фірмового найменування[61]. Використання службового становища в особистих інтересах[62]. Блокування розслідувань корупційних діянь депутатів, зокрема депутата від партії «Слуга Народу» Халімона П.В.

Родина

[ред. | ред. код]

Ірина Венедіктова одружена з Денисом Колесником. Є син Даниїл та дочка Аделіна. Денис Колесник до листопада 2019 року працював заступником начальника Слобідського управління кіберполіції — начальником відділу протидії кіберзлочинності в Харківській області. У листопаді 2019 року його перевели до Києва на посаду заступника начальника Департаменту кіберполіції Нацполіції, тоді ж було підвищено у званні до полковника[63]

Брат Сергій — працював юристом у групі компаній «Інвестор», заснованою сім'єю колишнього голови МВС Арсена Авакова та депутатом Верховної Ради VIII скликання (фракція «Народний фронт») Ігорем Котвіцьким[63].

Основні наукові праці

[ред. | ред. код]
  1. Венедіктова І. В.  Договір довірчого управління майном в Україні: навч.-наук. посіб. Харків: Консум, 2004. 215 с.
  2. Сучасний словник цивільно-правових термінів / [упоряд. Венедіктова І. В.]. Харків: Страйд, 2005. 215 с. (Юридичний радник).
  3. Страницы Харьковской цивилистики: в 3 ч. / [под общ. ред. И. В. Венедиктовой и С. Н. Бервено]. Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. Ч. 1: История развития кафедры гражданско-правовых дисциплин ХНУ имени В. Н. Каразина; Ч. 2 ; Лучшие работы кафедры гражданско-правовых дисциплин за 2009/2010 учебный год / [сост.: И. В. Венедиктова, С. Н. Бервено], 2010. — 215 с.; Ч. 3: Доктора Харьковской цивилистической школы / [сост.: С. Н. Бервено и др.], 2010. — 359 с.
  4. Венедіктова І. В.  Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві. Харків: Нове слово, 2011. 259 с.
  5. Венедиктова И. В. Охраняемый законом интерес в гражданском праве. Харьков: Точка, 2012. 507 с.
  6. Венедіктова І. В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві. Київ: Юрінком Інтер, 2014. 287 с.
  7. Корпоративное право: учеб. пособие: [специализация]: Экономическое право та альтернативное разрешение споров / И. Венедиктова [и др.]; под ред. У. Хелльманна, И. В. Венедиктовой. Хмельницкий: Хмельниц. ун-т упр. и права, 2015. 251 с. (Проект 543990-TEMPUS-1-2013-1-DE-TEMPUS-JPCR «Обучение альтернативному урегулированию споров как подходу к обеспечению прав человека» — Навчання альтернативному врегулюванню спорів як способу забезпечення прав людини).
  8. Науково-практичний коментар. Цивільний процесуальний кодекс України / Голубєва Н. Ю., Андронов І. В., Венедіктова І. В. та ін.; за заг. ред. Н. Ю. Голубєвої. Київ: Юрінком Інтер, 2021. 840 с.

Дипломатичний ранг

[ред. | ред. код]
  • Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу (2024)[64]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Валентин Семенович Венедіктов:  біобібліогр. покажч. [Архівовано 27 червня 2020 у Wayback Machine.] / уклад.: Е. М. Чаркіна, Ж. П. Корнєва, Т. І. Колесниченко [та ін.]; відп. ред. Т. В. Гальченко; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. екон.-прав. ун-т. — Х.:  Прометей-Прес,  2011. — С. 6.
  2. ↑ Хто така Ірина Венедиктова: що відомо про нового генпрокурора. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 17 березня 2020.
  3. ↑ а б Генпрокурором України вперше стала жінка. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  4. ↑ а б в Венедіктова Ірина Валентинівна. lb.ua. Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 30 листопада 2021.
  5. ↑ 10 фактів із життя нового генерального прокурора України Ірини Венедіктової [Архівовано 10 квітня 2020 у Wayback Machine.] «Еспресо»
  6. ↑ Склад Науково-консультативної ради [Архівовано 11 травня 2018 у Wayback Machine.] supreme.court.gov.ua
  7. ↑ «Хто є ху» в «кадровому мішку» Зеленського [Архівовано 21 березня 2020 у Wayback Machine.] Укрінформ
  8. ↑ На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії [Архівовано 16 червня 2019 у Wayback Machine.] Радіо Свобода (9 червня 2019)
  9. ↑ Зеленський призначив нову голову ДБР замість Труби. РБК-Україна. 27.12.2019. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
  10. ↑ Указ Президента України від 13 березня 2020 року № 80/2020 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  11. ↑ Першим заступником Венедіктової у ДБР став колишній адвокат Януковича. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 21 січня 2020.
  12. ↑ Ірина Венедіктова: «Не красти, не брехати, не відступати». Ось - завдання. Ми його й виконуємо». LB.ua. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
  13. ↑ В ДБР кажуть, що скасування закону про амністію майданівцям хоче ООН. www.pravda.com.ua. Українська правда. 2 квітня 2020. Архів оригіналу за 4 квітня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
  14. ↑ Відповідальність за вбивства та насильницькі смерті під час протестів на Майдані (PDF). Представництво ООН в Україні. Архів оригіналу (PDF) за 7 травня 2021. Процитовано 16 квітня 2020.
  15. ↑ Рябошапка назвав безглуздою ідею Венедиктової про скасування амністії майданівцям. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  16. ↑ Офіс Генерального прокурора, Офіс Генерального прокурора (12.02.2021). Вперше народному депутату України повідомлено про підозру у неособистому голосуванні – «кнопкодавстві» (українська) . Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 12.02.2021.
  17. ↑ Свобода, Радіо (17 вересня 2020). Венедіктова заявила, що підписала підозру й клопотання про арешт народного депутата Юрченка. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  18. ↑ Нардепу повідомили про підозру за ухилення від сплати податків. Економічна правда (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  19. ↑ Нардепу Киві повідомили про підозру у державній зраді. Інтернет-видання «Полтавщина» (укр.). 6 березня 2022. Процитовано 1 серпня 2025.
  20. ↑ Венедіктова підписала підозри Медведчуку і Козаку (оновлено). LB.ua. 11 травня 2021. Процитовано 1 серпня 2025.
  21. ↑ Свобода, Радіо (20 серпня 2021). Венедіктова заявила про завершення слідства у справі Медведчука і Козака. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  22. ↑ Войтюк, Тетяна (23 лютого 2021). НАБУ підозрює експосадовців "ПриватБанку" у розтраті мільйонів гривень. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  23. ↑ https://www.facebook.com/UNNews (15 березня 2021). Справа ПриватБанку: Венедіктова підписала нові підозри трьом колишнім топ-менеджерам. Українські Національні Новини (УНН) (укр.). Процитовано 1 серпня 2025. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |last= (довідка)
  24. ↑ Справа Гандзюк: слідство щодо Мангера та Левіна завершили. Slidstvo.info (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  25. ↑ Свобода, Радіо (28 липня 2020). Справа Гандзюк: обвинувальний акт щодо Мангера передали в суд. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  26. ↑ Гончарук, Віолетта Карлащук, Ліля (26 червня 2023). Суд оголосив вирок у справі про вбивство Гандзюк. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  27. ↑ «Материнська» справа Майдану. Прокуратура завершила розслідування розгону протестувальників і очікує заочного суду над Віктором Януковичем і ще дев’ятьма чиновниками. Ґрати (ua-UA) . 18 листопада 2021. Процитовано 1 серпня 2025.
  28. ↑ Венедіктова прокоментувала вироки у справах Майдану. Слово і Діло (укр.). 1 серпня 2025. Процитовано 1 серпня 2025.
  29. ↑ Зброя РФ – терор і брехня, наша протидія – правда та правосуддя. Українська правда (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  30. ↑ Україна щодня фіксує сотні нових воєнних злочинів Росії – Венедіктова. ГЛАВКОМ (укр.). 23 червня 2022. Процитовано 1 серпня 2025.
  31. ↑ Прокурор суду в Гаазі відкрив розслідування воєнних злочинів РФ в Україні. Європейська правда (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  32. ↑ Команда слідчих Міжнародного кримінального суду почала розслідування військових злочинів РФ в Бучі (фото). LB.ua. 14 квітня 2022. Процитовано 1 серпня 2025.
  33. ↑ Свобода, Радіо (13 квітня 2022). Головний прокурор МКС відвідав Бучу. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  34. ↑ Венедіктова обговорила з прокурором Ханом стратегію розслідування воєнних злочинів. fakty.com.ua (укр.). 30 травня 2022. Процитовано 1 серпня 2025.
  35. ↑ Федоркова, Тетяна (15 червня 2022). Харків відвідав прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  36. ↑ MediaSapiens (14 березня 2022). В Україні запустили портал для документування воєнних злочинів Росії. ms.detector.media (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  37. ↑ Лепеха, Ярослав (25 березня 2022). Україна, Литва та Польща створили спільну слідчу групу по воєнним злочинам РФ. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  38. ↑ Україна, Литва та Польща створили спільну слідчу групу для розслідування військових злочинів РФ. Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  39. ↑ Свобода, Радіо (26 квітня 2022). Розслідування воєнних злочинів в Україні: офіс прокурора МКС приєднався до спільної слідчої групи. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  40. ↑ Естонія, Латвія і Словаччина приєдналися до групи з розслідування злочинів РФ, - Венедіктова. LB.ua. 31 травня 2022. Процитовано 1 серпня 2025.
  41. ↑ Естонія, Латвія і Словаччина приєдналися до групи з розслідування злочинів рф (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  42. ↑ Замок, Високий (25 червня 2022). Підсумки 100 днів роботи Task Force: активи причетних до агресії рф мають компенсувати втрати України — Високий Замок. wz.lviv.ua (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  43. ↑ Кожен може долучитися до конфіскації: запустили портал про активи осіб, причетних до агресії РФ. Економічна правда (укр.). Процитовано 1 серпня 2025.
  44. ↑ Enough already. Atlantic Council (амер.). 11 травня 2020. Архів оригіналу за 15 травня 2020. Процитовано 12 травня 2020.
  45. ↑ Венедіктова згортає реформування прокуратури, - Atlantic Council. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 12 травня 2020.
  46. ↑ САП: Антикорупційне бюро відкрило провадження щодо Венедіктової через втручання в справу Татарова. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 25 грудня 2020. Процитовано 25 грудня 2020.
  47. ↑ НАБУ порушило справу через втручання Венедіктової у справу Татарова. hromadske.ua (укр.). Архів оригіналу за 25 грудня 2020. Процитовано 25 грудня 2020.
  48. ↑ Віктор Трепак: Венедіктова була вкрай незадоволена моєю позицією у справі Стерненка. «Українська правда». Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
  49. ↑ Венедіктова: Підозра Стерненку буде у будь-якому разі. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  50. ↑ “Умисне вбивство” нападника-“хулігана”. Публікуємо підозру для Стерненка. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2021.
  51. ↑ Про звільнення Баканова і Венедіктової поки не йдеться - ОП. Українська правда. Процитовано 18 липня 2022.
  52. ↑ Рада звільнила Венедіктову з посади генпрокурора. Але вона “в команді залишається”. Новинарня.
  53. ↑ Верховна рада звільнила Венедіктову. РБК-Украина (рос.). Процитовано 19 липня 2022.
  54. ↑ Указ Президента України від 17 листопада 2022 року № 786/2022 «Про призначення І.Венедіктової Надзвичайним і Повноважним Послом України в Швейцарській Конфедерації»
  55. ↑ Екс-генпрокурора Венедіктову призначили послом в Швейцарії. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 травня 2023.
  56. ↑ Венедіктова розпочала дипломатичну діяльність у Швейцарії. Укрінформ (українською) . 19 грудня 2022. Процитовано 27 квітня 2023.
  57. ↑ Посол України в Швейцарській Конфедерації Ірина Венедіктова вручила Вірчі грамоти Президенту Швейцарської Конфедерації Алену Берсе. Посольство України в Швейцарії (українською) . 10 січня 2023. Процитовано 27 квітня 2022.
  58. ↑ Указ Президента України від 28 квітня 2023 року № 242/2023 «Про призначення І.Венедіктової Надзвичайним і Повноважним Послом України в Князівстві Ліхтенштейн»
  59. ↑ Не лише посол у Швейцарії. Венедіктова отримала ще одну посаду. РБК-Украина (укр.). Процитовано 3 травня 2023.
  60. ↑ НАБУ відкрило справу стосовно Венедиктової. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 7 травня 2020.
  61. ↑ Проти Венедіктової відкрили кримінальну справу через годинник Hublot. Вона каже, це копія (укр.).
  62. ↑ Чорновалов, Олександр (23 квітня 2020). Ірина Венедіктова: білі плями в декларації та неафішовані бізнес-зв\u0027язки родини нової генпрокурорки... Радіо Свобода. Архів оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
  63. ↑ а б Ірина Венедіктова — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 3 березня 2021. Процитовано 3 серпня 2022.
  64. ↑ Указ Президента України від 21 грудня 2024 року № 862/2024 «Про присвоєння дипломатичних рангів»

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венедіктова_Ірина_Валентинівна&oldid=45878817