Дацюк Владислав Володимирович
| Дацюк Владислав Володимирович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| 2-й Генеральний прокурор України | |||
| 21 жовтня 1993 — 19 жовтня 1995 | |||
| Президент | Леонід Кравчук Леонід Кучма | ||
| Попередник | Віктор Шишкін | ||
| Наступник | Григорій Ворсінов | ||
| Народився | 1 січня 1937 (88 років) с. Добрин, Ізяславський район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР | ||
| Громадянство |  СРСР Україна | ||
| Освіта | Харківський юридичний інститут | ||
| Професія | юрист | ||
| Звання | Державний радник юстиції України | ||
| Нагороди |
| ||
Владислав Володимирович Дацюк (нар. 1 січня 1937, с. Добрин, Ізяславський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР) — український правник, державний радник юстиції України[1]. 2-й Генеральний прокурор України (1993–1995)[2][3]. Заслужений юрист України (2005)[4].
Народився 1 січня 1937 року в селі Добрин Ізяславського району Кам'янець-Подільської області у багатодітній селянській родині, де був найстаршим із семи дітей[5].
У серпні 1954 року вступив до Оренбурзького зенітно-артилерійського училища.
Після закінчення середнього військово-навчального закладу у липні 1957 року працював секретарем прокуратури Отинянського району Станіславської області.
У 1958—1962 роках отримав вищу юридичну освіту у Харківському юридичному інституті.
Після закінчення інституту з липня 1962 року працював слідчим, помічником прокурора Воловецького, Рахівського районів Закарпатської області.
З лютого 1966 року — прокурор слідчого відділу прокуратури Закарпатської області, а з травня 1966 року — помічник прокурора Закарпатської області.
З січня 1968 по березень 1980 року займав посади прокурора Хустського району Закарпатської області, Ізяславського району, міста Кам'янець-Подільського Хмельницької області.
У 1980—1987 роках — прокурор Хмельницької області, у 1987—1988 — прокурор Чернігівської області, у 1988—1992 — прокурор Одеської області.
У лютому 1992 року призначений заступником Генерального прокурора України.
З 21 жовтня 1993 по 19 жовтня 1995 року — Генеральний прокурор України[2][3].
Протягом 1994—1996 років — заступник голови Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю[6][7].
У 1996—1998 роках — заступник Південноукраїнського транспортного прокурора.
30 липня 1998 року вийшов на пенсію за вислугою років.
Пізніше, з лютого 2004 до квітня 2010 року, працював старшим прокурором управління правового забезпечення, а згодом — заступником начальника 1-го відділу (спецвідділу) Генеральної прокуратури.[8]
- Орден Дружби народів
- Заслужений юрист України
- Почесний працівник прокуратури України
- Ветеран прокуратури України
- Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури України 1 ступеня
- ↑ Указ Президента України від 13 червня 1994 року № 300/94 «Про присвоєння В. Дацюку класного чину»
- ↑ а б Постанова Верховної Ради України від 21 жовтня 1993 року № 3537-XII «Про призначення Дацюка В.В. Генеральним прокурором України»
- ↑ а б Постанова Верховної Ради України від 19 жовтня 1995 року № 389/95-ВР «Про звільнення Дацюка В.В. з посади Генерального прокурора України»
- ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2005 року № 1185/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України»
- ↑ Дацюк Владислав Володимирович // Хто є хто в українській політиці. — Київ : К.І.С, 1996. — С. 80. — ISBN 5-7707-9654-5.
- ↑ Указ Президента України від 30 грудня 1994 року № 829/94 «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю»
- ↑ Указ Президента України від 16 липня 1996 року № 567/96 «Про увільнення В. Дацюка з посади заступника Голови Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю»
- ↑ Корчинский, Александр; Ильченко, Александр (6 серпня 2009). Бывшие силовики: Сацюк консультирует ФСБ, а Белоконь — советник в МВД России. Сегодня (рос.). Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 29 вересня 2025.
- Дацюк [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2 : Д — Й. — 741 с. — ISBN 966-7492-02-8.
- Сайт Генеральної прокуратури України [Архівовано 2 березня 2009 у Wayback Machine.]
- Персоналістична енциклопедія права [Архівовано 15 лютого 2015 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
 | Віктор Шишкін (1991–1993) · Владислав Дацюк (1993–1995) · Григорій Ворсінов (1995–1997) · Олег Литвак (в. о.) (1997—1998) · Богдан Ференц (в. о.) (1998) · Михайло Потебенько (1998–2002) · Микола Гарник (в. о.) (2002) · Святослав Піскун (2002–2003) · Геннадій Васильєв (2003–2004) · Святослав Піскун (2004–2005) · Олександр Медведько (2005–2007) · Святослав Піскун (2007) · Віктор Шемчук (в. о.) (2007) · Олександр Медведько (2007–2010) · Віктор Пшонка (2010–2014) · Олег Махніцький (в. о.) (2014) · Віталій Ярема (2014–2015) · Віктор Шокін (2015–2016) · Юрій Севрук (в. о.) (2016) · Юрій Луценко (2016–2019) · Руслан Рябошапка (2019–2020) · Віктор Чумак (в. о.) (2020) · Ірина Венедіктова (2020–2022) · Олексій Симоненко (в. о.) (2022) · Андрій Костін (2022—2024) · Олексій Хоменко (в. о.) (2024—2025) · Руслан Кравченко (з 2025) |  | |
|
Це незавершена стаття про українського політика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |