J (латиниця)
| J | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| Латинська абетка | ||||||
| A | B | C | D | E | F | G |
| H | I | J | K | L | M | N |
| O | P | Q | R | S | T | U |
| V | W | X | Y | Z | ||
| Додаткові і варіантні знаки | ||||||
| À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ |
| Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ |
| Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ |
| Č | Č̣ | Ɗ | Ď | Ð,ð | Ɖ,ɖ | Đ,đ |
| È | É | Ê | Ë | Ē | Ė | Ę |
| Ě | Ə | Ɠ | Ĝ | Ğ | Ġ | Ģ |
| Ƣ | Ɡ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | Î |
| Ï | Ī | Į | İ | I | IJ | Ĵ |
| J̌ | J̣̌ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ |
| Ļ | Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | LJ | Ñ |
| Ń | Ņ | Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ |
| NJ | Ò | Ó | Ô | Õ | Ö | Ō |
| Ǫ | Ø | Ő | Œ | Ơ | Ƥ | Ɋ |
| ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | ſ |
| Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | Š | Ṣ̌ | Þ |
| Ţ | Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | T̈ |
| Ù | Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů |
| Ű | Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý |
| Ŷ | Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ȥ |
| Ⱬ | Ź | Ż | Ƶ | Ž | Ẓ̌ | |
 |
J, j, ȷ («йот») — десята літера латинського алфавіту, присутня в більшості графічних систем на його основі.
Латинська назва — йот або йота, французька назва — жі, англійська назва — джей [dʒeɪ], іспанська — хота. В міжнародному фонетичному алфавіті символ [j] позначає палатальний апроксимант. На комп'ютерній клавіатурі з QWERTY-розкладкою, клавіші F й J звичайно виділяється невеликим виступом у вигляді смуги, для зручності набору всліпу. На основі цієї літери було створено ідентичну літеру кириличного алфавіту.
За походженням літера J є варіантом I, спорядженим лівим верхнім розчерком. Він використовувався спочатку тільки в римських цифрах, заміняючи I на кінці групи однакових знаків (наприклад XXIIJ чи xxiij замість XXIII чи xxiii). Уперше розрізнення з'явилося в пам'ятках середньоверхньонімецької мови[1]. Першим став розрізняти I і J як символи для різних звуків Джан Джорджо Тріссіно (1478—1550), у своїй роботі Ɛpistola del Trissino de le lettere nuωvamente aggiunte ne la lingua italiana («Тріссінова епістола про літери, недавно додані до італійської абетки»), опублікованій 1524 року[2]. Спочатку обидві ці літери вимовлялися як [i], [iː], [j]. Однак в романських мовах з'являлися звуки, відмінні від колишнього звучання. Так вимова літери J в англійській і французькій мовах сильно відрізняється від вимови I.
В англійській мові літері J у більшості випадків відповідає африкат [dʒ]. У давньоанглійській фонема /dʒ/ передавалася диграфом cg чи cȝ[3]. Під впливом давньофранцузької, у якій фонема /dʒ/ сходить до латинської /j/, в англійських текстах узвичаюється вжиток i, потім і j для передачі початкового /dʒ/ (наприклад, iest стало записуватися jest), у той час як в інших позиціях стало використовуватися сполучення dg (hedge, sledge)[3]. Пізніше багато слів з i (що потім стала писатися j) проникли до англійської як з французької, так і з інших мов (adjoin, junta). Перша англійська книга, де чітко розрізнялися i і j, була видана в 1633 році[4]. У таких запозиченнях, як raj, Azerbaijan, Taj Mahal, та Beijing вимовлення /dʒ/ ближче до звука у мові-джерелі, тому вимовлення її як /ʒ/ слід визнати гіперкорекційною помилкою[5].
У більшості германських мов (крім англійської), всіх слов'янських, що використовують латинський алфавіт, албанській, угорській, фінській і естонській мовах j читається як твердопіднебінний апроксимант [j].
У романських мовах вимова j видозмінилася від палатального апроксиманта [j] в латинській (у класичній латині замість j для цього звука використовувалася i) до кількох видів фрикативних. У французькій, португальській, каталанській і румунській мовах j вимовляється як дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ]. У давньофранцузькій [dʒ] перейшов у [ʒ] приблизно в XIII столітті. У іспанській мові, навпроти, раніший [ʝ] втратив дзвінкість і перетворився на [x][6].
У новолатинській мові літера вимовляється як [j]. Така ж вимова в есперанто.
У сучасній італійській мові літера J використовується в основному в запозичених словах. До XIX століття J використовувалася в дифтонгах замість I, замість заключного -ii і при розбитті групи голосних (як у слові Savoja).
В азербайджанській, туркменській і турецькій мовах вимовляється як дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ]. Така ж вимова в індонезійській, сомалійській, малайській, ігбо та зулу. У татарській передає схожий дзвінкий ретрофлексний фрикативний звук [ʐ].
- У міжнародному коді автомобільних номерів — позначення Японії.
- У метричній системі одиниць — латиничне позначення джоуля (кириличне — Дж).
- У математиці — позначення однієї з уявних одиниць кватерніонів.
В юнікоді велика літера J записується U+004A, а мала j — U+006A. Юнікод також включає варіант без крапки ȷ (U+0237), для використання з різними діакритичними знаками.
Код ASCII для великої J — 74, для малої j — 106; або у двійковій системі 01001010 та 01101010, відповідно.
Код EBCDIC для великої J — 209, для малої j — 145.
NCR код HTML та XML — «J» та «j» для великої та малої літер відповідно.
| Фонетичний алфавіт НАТО | код Морзе | ||
| Juliet | ·––– | ||
|
|
|
|
| Морський прапорний сигнал | Семафорна абетка | Американська жестова мова (ASL) | Шрифт Брайля |
- ↑ Wörterbuchnetz. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 грудня 2016. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ De le lettere nuωvamente aggiunte ne la lingua Italiana в італійських Вікіджерелах.
- ↑ а б Hogg, Richard M.; Norman Francis Blake; Roger Lass; Suzanne Romaine; R. W. Burchfield; John Algeo (1992). The Cambridge History of the English Language. Cambridge University Press. с. 39. ISBN 0-521-26476-6. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
- ↑ English Grammar, Charles Butler, 1633
- ↑ Wells, John (1982). Accents of English 1: An Introduction. Cambridge, UN: Cambridge University Press. с. 108. ISBN 0-521-29719-2. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
- ↑ Penny, Ralph John (2002). A History of the Spanish Language. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-01184-1.