Свято-Троїцький собор (Самар)

Свято-Троїцький собор
Свято-Троїцький собор
	Західна панорама з Соборної площі
	48°37′40″ пн. ш. 35°15′50″ сх. д. / 48.627779° пн. ш. 35.263772° сх. д.
Тип споруди	дерев'яний собор
Розташування	Україна, Самар
Архітектор	Яким Погрібняк (1775-1778) ; Едуард Харманський (1887-1888)
Інженер	Яким Погрібняк (1775-1778) ; Олексій Пахучий (1887-1888)
Засновник	Населення та паланкова і городова старшини Новоселиці
Початок будівництва	1775
Кінець будівництва	1778
Зруйновано	1887
Відбудовано	1888
Висота	29 м
Будівельна система	соснові бруси в розрізі 27 × 20 см
Стиль	слобожансько-полтавський стиль українського бароко (лиманська школа)
Належність	православ'я
Єпархія	Дніпропетровська єпархія УПЦ МП
Стан	пам'ятка культурної спадщини України і пам'ятка архітектури національного значення України
Адреса	Самар, площа Соборна, 1
Епонім	Трійця
	Свято-Троїцький собор (Самар) (Дніпропетровська область)
	Свято-Троїцький собор у Вікісховищі

Свя́то-Тро́їцький собо́р — православний храм та історична пам'ятка дерев'яної архітектури України національного значення у місті Самар, Дніпропетровської області, первісно споруджений у 1775—1778 роках за проєктом відомого народного будівничого Якима Погрібняка з брусів дерева без жодного залізного цвяха та повністю перебудований у 1887—1888 роках українським реставратором Олексієм Пахучим за планом губернського архітектора Катеринослава Едуарда Харманського, зі збереженням колишнього вигляду.

Конструктивно та композиційно Троїцький собор у Самарі є винятковим мистецьким твором дерев'яної архітектури України — найбільшим збереженим в Україні дерев'яним храмом і єдиним таким дев'ятизрубним, а на момент побудови був найбільшим храмом земель бувших Вольностей Війська Запорозького Низового.

Опис

Загальний комплекс пам'ятки складається з будівлі собору та його дзвіниці, розташованих на невеликому пагорбі у середмісті Самарі, в її місцевості Паланки. Комплекс оточений з півночі Трикутним сквером, заходу — Соборною площею, півдня — Центральним ринком та сходу — центральною автостанцію «Самар-1», що перекривають вид на пам'ятку з усіх сторін, окрім заходу^[1]^[2].

Будівля собору являє собою дев'ятизрубну симетричну композицію, з найвищим середнім зрубом, висотою близько 29 метрів, чотирма дещо нижчими бічними зрубами і чотирма ще нижчими між ними. Наростання висоти зрубів до центру формує пірамідальну центричність композиції та надає споруді монументального характеру^[1].

Основним будівельним матеріалом слугують соснові бруси розміром в розрізі 27 × 20 см. Фундамент і цоколь викладені з цегли^[3].

Має три престоли: середній в ім’я Святої Трійці, правий (південний) — апостолів Петра і Павла та лівий (північний) — Трьох Святителів^[1].

Історія

Через брак історичної документації періоду Нової Січі, досі залишається невідомим рік появи у Самарі її старої Троїцької церкви, існуючої у той час у місцевості, де розташовується комплекс сучасної. Як зазначається в історичних документах, попередня церква була стара й убога — замала для тогочасного населення Новоселиці, дерев’яна та крита очеретом^[3]^[4]^[5].

Рішення про будівництво нової церкви було ухвалено 1773 року. Її фундаторами стали населення Новоселиці, її городова та паланкова старшини та духівництво старої церкви. Їх підримало тодішнє керівництво Січі, зокрема кошовий отаман Петро Калнишевський, покривши витрати у 1976 рублів на її будівництво з грошей Кошу^[3]^[4]. Спостерігачами за ходом будівництва було назначено Антона Головатого та Івана Чепігу^[6].

1 (12) травня 1773 року П. Калнишевський звертається у Київ до генерал-губернатора Ф. М. Воєйкова, просячи дозволення посланцям із Запорізької Січі на закупівлю деревини (всього 559 колод) для будівництва, яка була доставлена Дніпром до Старої Самарі, звідти до Новоселиці взимку 1773—1774 років^[3].

23 травня (1 червня) 1774 року духовне Правління Старокодацького Хрестового Намісництва просить дозволу у Київського митрополита на будівництво трьохпрестольної церкви на новому місці. Для виконання задуму до міста запрошується відомий народний будівничий Яким Погрібняк з Нових Водолаг^[1]^[3]^[4].

2 (13) червня 1775 року вибране місце під будівництво було посвячено та там закладено Свято-Троїцький собор^[4]. На момент знищення Запорізької Січі того ж місяця, церква була зведена по вікна. Через складну політичну ситуацію на землях Вольностей Війська Запорозького Низового і тамошні безчинства Російської імперії будівництво храму сповільнилося. Зводити собор закінчили тільки у 1778 році, а 10 (21) січня 1779 року Якиму Погрібняку було видано атестат про закінчення роботи^[3]^[4].

По завершенню будівництва іконостас зі старої Троїцької церкви було перенесено у головний престол нової, а у 1780 р. були виготовлені й освячені нові іконостаси в бічних притворах. Після посвячення нового іконостасу 18 (29) квітня 1781 р. храм було повністю завершено^[4].

Троїцький собор 1830 року було відремонтовано. У 1887–1888 роках — перескладено «по старому зразку», але з деякими змінами майстром-реставратором Олексієм Пахучим. Після реконструкції побудовано дзвіницю Свято-Троїцького собору^[7].

У радянські часи собор використовували як склад. Ставлення тодішньої влади до цієї духовної пам'ятки українського народу покладене в основу роману Олеся Гончара «Собор».

Станом на 2012 рік пам'ятка перебувала в передаварійному стані, адже храм не ремонтували понад 130 років і він потребував негайного втручання реставраторів. У серпні 2012 розпочато реставрацію^[8].