Сандик-Кая (ісар)
| Сандик-Кая | |
|---|---|
| |
| 44°31′56″ пн. ш. 33°54′07″ сх. д. / 44.532222222222° пн. ш. 33.901944444444° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Крим  |
| Тип | фортеця |
  Сандик-Кая Сандик-Кая (Україна)  Сандик-Кая Сандик-Кая (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Сандик-Кая (крим. Sandıq Qaya) — умовна назва середньовічної фортеці (ісара), утворена від назви вершини Сандик (інша назва — Сююрюка[1][2], висотою 837 м) на хребті Кордон-Баїр (західному відрізку Ай-Петринської яйли[3] південно-західної частини Криму[4].
Наявність таврських кам'яних ящиків та знахідки античних та ранньосередньовічних монет свідчать, що місцевість була заселена ще до нашої ери[5]. Історик Анатолій Якобсон датував виникнення укріплення IX століттям і встановив, що місцеве населення використовувало грецьку писемність[6]. 1967 року Михайло Череф опублікував грецький напис, що зберігся у поганому стані, на одному з надгробків фортеці, на якому читається лише рік поховання — 1429 або 1430[7]. Зараз переважає думка, що Сандик-Кая, на підставі знахідок кераміки — замок феодала XIII—XV століть, що належав до князівства Феодоро, і загинув у пожежі під час падіння Мангупа 1475 року[8][9]. Віктор Миц вважає, що замок міг бути резиденцією одного з членів родини володарів Феодоро[10]. Володіння феодала знаходилися в долині Суаткана, де розташовані середньовічні поселення на місці сучасних сіл Багата Ущелина, Поляна, Путилівка, Новопілля[2].
Досить солідних розмірів фортеця розташована на плоскій ізольованій вершині скелі («сандик» означає «скриня»), займала площу 2,38 гектара при розмірах 390×120 метрів. Лише із заходу і південного сходу було споруджено оборонні стіни, складені з великого буту на вапняно-піщаному розчині, скельні обриви неприступні. Там же, із заходу і сходу, розташовувалися в'їзди до фортеці, причому головним був західний вхід із підходящою до нього колісною дорогою з вибитими в камені коліями від возів. Оборонна система складалася з трьох ліній мурів із шістьма прямокутними баштами, товщина мурів була приблизно 2 метри, що зберегла подекуди висоту до 3 метрів. Одна з веж, біля входу на верхній майданчик, мабуть, виконувала функцію донжона. Територія фортеці була щільно забудована, деякі будівлі мали досить великі розміри. На північному краю скелі знаходився невеликий некрополь, центром якого була каплиця, що стояла над великою усипальницею, вирубаною в скелі[5][11].
- ↑ Горный Крым. ЭтоМесто.ru. 2010. Процитовано 19 червня 2018.
- ↑ а б Укрепление на Сандык-кая. Ялта, путеводитель. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Николай Закалдаев. Перевалы отрогов Айпетринской яйлы // [1] — Киев : Аттика, 2005. — 260 с. Архівовано з джерела 6 грудня 2016
- ↑ Туристическая карта Крыма. ЮБК. ЭтоМесто.ru. 2007. Процитовано 19 червня 2018.
- ↑ а б Исар Сандык-Кая. Исары Горного Крыма. Блог фотографического краеведения. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
- ↑ Якобсон А. Л. Средневековые сельские поселения Юго-Западного Крыма // «Византийский временник» : научный журнал. — М. : «Наука», 1962. — Т. 21 (26 листопада). — С. 165–177. — ISSN 0132-3776. Архівовано з джерела 26 січня 2019.
- ↑ Виноградов А. Ю. V 199. Сандык-Кая. Надгробие неизвестного, 1429–1430 гг. Inscriptiones antiquae Orae Septentrionalis Ponti Euxini. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 22 березня 2022.
- ↑ Мыц В.Л. Сторожевые укрепления XIII в. «Херсакеи» и Крымской Готии // Поволжская Археология : журнал. — 2020. — № 2 (32) (26 листопада). — С. 48—203. — ISSN 2306-4099. — DOI:10.24852/pa2020.2.32.48.63. Архівовано з джерела 5 жовтня 2021.
- ↑ Т. М. Фадеева, А. К. Шапошников. Княжество Феодоро и его князья. Крымско-готский сборник. — Симферополь : Бизнес-Информ, 2005. — 295 с. — ISBN 966-648-061-1.
- ↑ Неделькин Е.В. Село Черноречье (Чоргунь) в османский период (1475–1774 годы) / С.В. Ушаков, В.В. Хапаев // Причерноморье. История, политика, культура. : античность и средневековье. Избранные материалы XIV Всероссийской научной конференции «Лазаревские чтения». — Севастополь : Филиал МГУ в г. Севастополе, 2017. — Т. XXII, № VII (26 листопада). — С. 106—126. — ISSN 2308–3646. — Bibcode:63.3. — DOI:10.5281. Архівовано з джерела 27 березня 2019.
- ↑ Мыц В.Л. Глава III. Каффа и Феодоро в системе политических отношений государств средиземноморско-причерноморского региона в 30—40-е гг. XV в. Укрепление границ Феодоро в 30—40-х гг. XV в. Замки Готии // [2] — Симферополь : Универсум, 2009. — С. 187—195. — ISBN 978-966-8048-40-1. Архівовано з джерела 11 листопада 2021
