Мартинець Теодор
| Теодор Мартинець | |
|---|---|
 Сотник | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 22 лютого 1893 Богородчани, .svg?lang=uk){kind=small} Австро-Угорщина |
| Смерть | квітень 1940 невідомо, УРСР |
| Національність |  українець |
| Alma Mater | Український таємний університет |
| Військова служба | |
| Приналежність | ЗУНР |
| Війни / битви | Українсько-польська війна |
 Мартинець Теодор у Вікісховищі  | |
Теодо́р Миха́йлович Мартине́ць (22 лютого 1893, Богородчани Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — квітень 1940, невідомо, УРСР[1]) — правник, сотник УГА, культурно-громадський діяч, меценат.
Теодор Мартинець народився 1893 року в Богородчанах — тодішньому адміністративному центрі однойменного повіту в Галичині. Випускник Станиславівської гімназії.
У роки Першої світової війни воював у складі австрійської армії на Італійському фронті. Після поранення і лікування був переведений на військову службу до Львова.
В першій половині жовтня 1918 року увійшов до складу українського Центрального Військового Комітету як представник 41-го супровідного куреня. До комітету входили також: сотники Дмитро Вітовський, Василь Черський, Никифор Гірняк, поручники Іван Рудницький (15-й піхотний полк), Володимир Старосольський, Остап Баб'як, четарі Людомир Огоновський (з військової поліції), О. Караван (19-й полк Стрільців), Дмитро Паліїв, Мирон Коновалець — брат полковника Євгена Коновальця.
1 листопада 1918 під час Листопадового зриву організував військову команду, яка вивісила на Львівській ратуші синьо-жовтий прапор. У складі УГА брав участь вґу польсько-українській війні.
У повоєнні роки Теодор Мартинець здобув юридичний фах уґв Українському таємному університеті у Львові. Працював у місцевому Земельному банку, а після відкриття філії цієї установи у Станиславові обіймає посаду її директора в 1930-х[1].
Теодор Мартинець проводив широку громадську діяльність. У 1929 році виконував функції відповідального редактора «Літопису Червоної Калини» — популярного історико-літературного місячника. Був активним членом і меценатом культурно-освітніх товариств «Просвіта» і «Рідна школа» на Станиславівщині, керівником місцевого Українського спортивного товариства «Пролом»[2].
Після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях Теодора Мартинця в листопаді 1939 заарештували і помістили у станиславівську в'язницю НКВС. Був страчений без суду в квітні 1940 року[1].
- 1995 року в Івано-Франківську на честь Теодора Мартинця названо одну із вулиць центральної частини міста. Повна її назва — Сотника Мартинця.
- 2003 року в Богородчанах було встановлено пам'ятну дошку Теодоові Мартинцю[3].
- ↑ а б в Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. Т. 2: З–О. Івано-Франківськ : Манускрипт-Львів, 2019. – С. 526. Репозитарій Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Процитовано 27 березня 2023.
- ↑ По Загальних Зборах С. Т. "Пролом" в Станиславові // Діло. – 1930. – 17 квітня. – С. 6. LIBRARIA. Архів української періодики онлайн. Процитовано 27 березня 2023.
- ↑ Інформація про місця пам'яті Української революції 1917–1921 рр (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 грудня 2013. Процитовано 27 лютого 2013.
- Хочемо до України! [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Становлення ЗУНР [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |