Космос-238

Космос-238
Польотні дані корабля
Назва корабля	«Союз 7К-ОК № 9» (пасивний)
Ракета-носій	Союз 11А511
Стартовий майданчик	Байконур, СК31
Запуск	28 серпня 1968, 9:59 UTC
Посадка	1 вересня 1968, 9:03 UTC
Тривалість польоту	03:22:49
Апогей	214 км
Перигей	188 км
Нахил	51,68°
Період обертання	88,43 хв
Маса	6520 кг
NSSDC ID	1968-072A
SCN	03351
Польотні дані екіпажу
Членів екіпажу	0 (безпілотний)
Пов'язані експедиції
Попередня Наступна Космос-213 Союз-2

«Космос 238», «Союз 7К-ОК № 9» (пасивний) — випробний політ радянського космічного корабля «Союз 7К-ОК». П'ятий безпілотний запуск корабля «Союз» після загибелі «Союзу-1».

Опис

Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).

Приладо-агрегатний відсік

У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.

У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.

Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.

Спускний апарат

У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.

Побутовий відсік

Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.

Історія

До виконання другого подвійного польоту у квітні Дмитро Устінов, впливовий кремлівський чиновник, відповідальний за радянську космічну програму, наказав налаштувати ще один космічний корабель для безпілотного випробного польоту.

Успішне завершення другого стикування автоматизованих космічних кораблів «Союз» № 7 і № 8 20 квітня 1968-го року підтвердило ефективність поліпшень, зроблених після аварії «Союзу-1» 24 квітня 1967-го року.

Протягом травня 1968 року керівники космічної галузі та оцільники підготовки космонавтів у ВПС обговорювали безліч сценаріїв для ще одного подвійного польоту «Союзу» з одним або кількома космонавтами.

На зустрічі 31 травня Устінов, незважаючи на запевнення Василя Мішина, генерального конструктора ЦКБЕМ, і Сергія Афанасьєва, міністра генерального машинобудування, що «Союз» готовий до пілотованого польоту, наказав здійснити ще один автоматизований політ.

Підготовка «Космосу-238»

Кораблі № 9 і № 10 виготовлялися впродовж першої половини 1967-го року. 7 травня Мішин сподівався на завершення виробництва пари в серпні і спільний політ у вересні.

Корабель № 9 був налаштований як «пасивна» ціль для стикування з «активним» кораблем № 10.

Після першого успішного автоматизованого стикування кораблів № 6 і № 5 пропонувалося налаштувати кораблі № 9 і № 10 для безпілотної місії, зберігши корабля № 7 і № 8 для пізнішого пілотованого польоту. В лютому 1968-го року Мішин сподівався відправити кораблі № 9 і № 10 на стикувальну місію у травні 1968-го року.

Додатковий випробний запуск відсуне загальну програму 7K-OK на два-три місяці. Устінов вимагав польоту космонавтів навколо Землі на борту космічного корабля 7K-OK, і відправити екіпаж навколо Місяця на кораблі 7K-Л1 у жовтні 1968-го року.

На засіданні Державної комісії 10 червня (підтверджено рішенням Військово-промислової комісії 3 липня) запуск корабля № 9 призначено на 27 липня 1968-го року. У разі успіху безпілотного польоту у вересні відбудеться місія кораблів № 10 і № 11 з одним космонавтом на одному з двох кораблів («місія 0+1»). У листопаді або грудні два пілотовані кораблі № 12 і № 13 з одним і трьома космонавтами відповідно («місія 1+3»). До цього часу кораблі № 14 і № 15 будуть готові як резервні для сценарію польоту «1+3».

На зустрічі в Раді Міністрів СРСР під головуванням Леоніда Смирнова 22 липня політ корабля № 9 перенесли на серпень за порадою Державної комісії, відповідальної за підготовку польоту. Дати наступних польотів «0+1» і «1+3» залишилися без змін.

Запуск безпілотного корабля призначено на 10 серпня, але 8 серпня відкладено на період після 20 серпня, оскільки 3 серпня під час другого з трьох (чи п'яти) випробувань спускного апарата у Феодосії, Крим, люк парашутного відсіку не від'єднався, тому парашут не розкрився і апарат розбився. Це був другий збій вивільнення люка з понад 200 операцій під час польотів і випробувань.

Політ

Запуск «Союзу 7K-OK № 9» відбувся 28 серпня 1968-го року, о 12:59 за московським часом (9:59 за Ґрінвічем), Космічний корабель успішно вийшов на початкову орбіту 199×219 км з нахилом 51,7° до екватора.

В офіційному радянському комюніке після запуску, місію оголошена як «Космос-238». У стриманій офіційній заяві не згадується, що космічний корабель був пов'язаний з проєктом «Союз». Єдиним натяком для незалежних спостерігачів були орбітальні елементи, які нагадували попередні офіційно розкриті та підозрювані місії «Союзу». Західні спостерігачі припустили, що космічний корабель запущено як ціль для другого «активного» крабля, запуск якого скасовано з якоїсь причини.

Спускний апарат успішно приземлився 1 вересня 1968-го року о 12:06 за московським часом (9:06 за Ґрінвічем), після чотириденної місії, яка відповідала тривалості майбутнього пілотованого польоту.

Наслідки

12 вересня 1968 року Державна комісія, зокрема Василь Мішин, Борис Черток, Яків Трегуб, Костянтин Бушуєв і Борис Раушенбах зустрілися в Міністерстві загального машинобудування, щоб переглянути результати польоту.

Окрема комісія під керівництвом Віктора Уткіна, керівника Інституту дослідження польотів, розглянула результати п'яти польотів і наземних випробувань, завершених після аварії «Союзу-1», і сертифікувала корабель для польотів людини.

Як і з попередніми випробними польотами «Союзу», справжнє призначення «Космосу-238» офіційно розкрито 1985-го року.

Посилання

• Космос-238 на сайті NASA NSSDC Master Catalog [Архівовано 29 серпня 2004 у Wayback Machine.](англ.)
• «Космос-238» на сайті Космічна енциклопедія(англ.)
• «Космос-238». Останнє випробування перед відновленням польотів(англ.)