Перейти до вмісту

Кобринський Теофіл Іванович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Теофіл Кобринський
Теофіл Іванович Кобринський
парох Снятина
Загальна інформація
Народження27 лютого 1848(1848-02-27)
Яворів, нині Івано-Франківська область, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Смерть14 березня 1882(1882-03-14) (34 роки)
Снятин, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
ГромадянствоАвстрійська імперія Австрійська імперія
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ОсвітаЛьвівська духовна семінарія
Служіння в церкві
КонфесіяУГКЦ
Рукоположення1874
Матеріали до статті на Вікісховищі

Теофі́л Іва́нович Кобри́нський (27 лютого 1848, Яворів, Косівський повіт, королівство Галичини і Лодомерії, Австрійська імперія — 14 березня 1882, Снятин, Снятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії) — український греко-католицький священник, громадський діяч, організатор культурного життя Снятина другої половини XIX століття. Чоловік головної феміністки Галичини Наталії Кобринської (у дівоцтві Озаркевич).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Народився у селі Яворів Косівського повіту Галичини в родині пароха Яворова о. Іоана (Івана) Кобринського (1805 — ?)[1] та його дружини Магдалини (в дівоцтві Назаркевич)[2]. Отець Іоан очолив парохію в Яворові в 1841-му році. Парафія в Яворові числила за собою 1707 осіб. В обов'язки отця Іоана входило також адміністрування парафії в селі Розтоки Косівського повіту, де було 940 вірних, а також парафії в селах Білоберізка та Дорошева, які разом мали 1154 парафіян[3].

По завершенню освіти в ріднім селі, Теофіл Кобринський проходив теологічні студії у духовній семінарії у Львові. У 1874 році одружився з Наталією Озаркевич, донькою греко-католицького священника, депутата Галицького сейму та Австрійського парламенту (Райхсрату) Івана Озаркевич (1826—1903). Разом вони активно збирали фольклор на Покутті[4].

В Снятині

[ред. | ред. код]

Подружнє життя

[ред. | ред. код]

У 1878 році прибув до Снятина на посаду пароха[5]. Переїзд до Снятина суттєво змінив повсякденний уклад життя його дружини Наталії, звузивши його до меж домашнього господарства. Молода господиня швидко усвідомила, що традиційна жіноча праця є малоефективною та забирає надто багато часу на дрібниці. Вона почала шукати способи раціоналізувати хатні обов'язки й навіть запроваджувати певні нововведення. З іншого боку, такі зміни не знайшли підтримки серед її оточення — подруг і знайомих, які мислили консервативно та не сприймали ідеї самостійної ролі жінки в суспільстві. Наталія Кобринська відчула, що її новаторські погляди викликають насмішки, що призвело до певної замкненості та відчуття відчуження. Водночас зацікавлення соціалістичними ідеями спонукало її глибше замислитися над становищем жінки в родині та культурному житті. Важливим поштовхом для формування її світогляду стала книга Джона Стюарта Мілла «Про неволю жінок» у німецькому перекладі, яку придбав для неї чоловік, о. Теофіл Кобринський. Погляди Мілла допомогли їй систематизувати власні думки, надали впевненості та внутрішньої сили. Під враженням від прочитаного Кобринська, за участю чоловіка, взялася перекладати цей твір українською мовою, маючи на меті його опублікувати[6].

Головним порадником отець Теофіл залишався для своєї дружини. Окрім того, що він був вірним партнером, він давав їй багато порад як духовних, так і практичних. Цим самим отець Теофіл багато доклався до формування Наталії Кобринської як особистості[7].

Будівництво нової деканатної церкви

[ред. | ред. код]

В Снятині о. Теофіл спочатку працював помічником і катехитом у місцевих школах. Це призначення відбулось ще за життя пароха Омеляна Ганкевича, який після втрати дружини мало дбав про парафію. Тоді парафіяльною була Вознесенська церква, а на місці нинішньої Михайлівської стояла лише стара каплиця й був цвинтар. Теофіл Кобринський особисто брав участь у роботах, навіть носив цеглу, яку отримав за дозволом цісарського уряду у Відні зі зруйнованих казарм Фердинанда у Снятині[8]. Попередньо цього дозволу австро-угорського імператора від Франца-Йосифа добився тесть Кобринського Іван Озаркевич. Найбільш потрібною цегла з колишніх казарм була потрібною для побудови дзвіниці та мурованого паркану довкола церкви, яка перебувала на стадії будівництва. Внаслідок важкої праці та вдихання пороху з цегли священник занедужав[9].

Хвороба
[ред. | ред. код]
Церква Чуда Св. Архистратига Михаїла у Снятині (1881), збудована за ініціативи Теофіла Кобринського.

Незважаючи на хворобу, отець Теофіл продовжував опікуватись міським хором, який сам попередньо створив. Піддячий Іван Гоїв відвідував хворого о. Кобринського, допомагав йому готувати лекції до наступних репетицій хору та навчав диригування. За спогадами сучасників, він редагував лекції, стоячи на колінах біля ліжка священника[10]. У 1881 році, на Вербну неділю, Гоїв уперше зі своїм хором виконав на Службі Божій твір «Буде ім'я Господнє», а на Великдень того ж року вже диригував усією Службою Божою. Отець Кобринський просив винести себе на подвір'я, щоб послухати спів свого хору[11]. Для снятинчан отець Теофіл був прикладом священника-революціонера. Окрім цього, він був хорошим порадником, давав хороші життєві приклади[12].

Смерть
[ред. | ред. код]

Помер 14 березня 1882 року у Снятині на 32-му році життя[13]. Під час похорону отця Теофіла, який був доволі масовим, зачитувались вірші на пошану його праці як невтомного трудівника в громадському житті Снятина. Похований на міському цвинтарі Снятина[14]. На могилі встановлено пам'ятник з двома строфами напису. Суттєвої реставрації могила зазнала в 2010-х роках.

Громадсько-культурна діяльність

[ред. | ред. код]

Отець Теофіл Кобринський доклав значних зусиль для розвитку парафіяльного та громадського життя Снятина. За його ініціативи:

  • перенесли міський цвинтар у Снятині на західний кінець поселення[9].
  • збудували церкву Михайлового Чуда і дзвіницю (1880). Будівництво церкви було завершене лише в 1886 році, а освячена була у вересні 1887 року —через 5 років після смерті о. Теофіла[15].
  • організували Українську міщанську читальню (1881), яка в 1909 році була переформатована на повітову читальню товариства «Просвіта»[16]. На базі цієї читальні також виникли такі філії українських товариств у Снятині як «Руська Бесіда» (1889) та «Боян» (1901)[17].
  • створили Снятинський міщанський хор, який згодом очолив Іван Гоїв як диригент[10].
Могила Теофіла Кобринського на міському цвинтарі в Снятині, 11 липня 2025.

Родина

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • Щорічно у березні місяці від 1883-го по 1939-й роки на могилі отця Теофіла у Снятині збирався студентський хор, який виголошував йому шану своїм співом та декламуванням віршів на пошану покійного[18].
  • Його портрет, виконаний олійними фарбами, тривалий час зберігався в Українській міщанській читальні у Снятині[19].
  • На честь подружжя Кобринських у Снятині названо вулицю, де вони проживали в 1870—1880-х роках.
  • На будівлі санепідемстанції по вулиці Кобринських, де раніше була церковна резиденція настоятелів Вознесенської церкви, встановлена гранітна пам'ятна дошка подружжю.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Дутчак, 1928, с. 1.
  2. ↑ а б в Книш, 1957, с. 15.
  3. ↑ Бажанський, 1984, с. 210.
  4. ↑ Качкан, 1994, с. 143-144.
  5. ↑ Бажанський, 1983, с. 201.
  6. ↑ Книш, 1957, с. 19.
  7. ↑ а б Кріль, 2002, с. 53.
  8. ↑ Бажанський, 1983, с. 21.
  9. ↑ а б Бажанський, 1984, с. 211.
  10. ↑ а б Бойда, 2025, с. 197.
  11. ↑ Бажанський, 1984, с. 109-110.
  12. ↑ а б Снятин, 1971, с. 14.
  13. ↑ Королько, 2014, с. 23.
  14. ↑ Снятин, 1971, с. 13-14.
  15. ↑ Королько, Романюк, 2014, с. 137-139.
  16. ↑ Бажанський, 1983, с. 102.
  17. ↑ Королько, 2014, с. 22.
  18. ↑ Снятин, 1971, с. 13.
  19. ↑ Дутчак, 1928, с. 8.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біограф. словник. — Детройт, 1984. — 525 с.
  • Бажанський М. Краса Снятинщини: Ріки, потоки, ліси, луги, сади, міста і села та висока матеріальна і духова культура їхніх жителів: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1982. — 272 с.
  • Бойда А. Родина Гоїв у суспільно-політичних процесах в Україні наприкінці XIX – в першій половині XX ст. // Володимир Грабовецький – історик України: колективна монографія / за ред. І. Цепенди, І. Райківського, О. Єгрешія. — Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2025. — С. 196–208.
  • Дев'ятдесят років від смерті пробудителя Снятина // Снятин : жур. — 1971. — № 6. — С. 13–14.
  • Дутчак М. Теофіл Кобринський. — Снятин : Друкарня Погорілеса, 1928. — 10 с.
  • Качкан В. А. Верховинна естетика: Штрихи до портр. Наталії Кобринської / За ред. А. З. Москаленка / В. А. Качкан // Українське народознавство в іменах: У 2 ч.. — Київ, 1994. — С. 143—151.
  • Книш І. Смолоскип у темряві: Наталія Кобринська й український жіночий рух. — Вінніпег, 1957. — 302 с.
  • Королько А. Греко-католицьке духовенство в громадському і національно-культурному житті Покуття в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та формування світогляду о. Миколая Чарнецького / Гол. ред. Р.А. Горбань // Науковий вісник Івано-Франківського богословського університету УГКЦ «Добрий Пастир»: Збірник наукових праць. — Івано-Франківськ : Івано-Франківський богословський ун-т, 2014. — С. 10–31.
  • Королько А., Романюк Л. У період Австро-Угорщини (1772–1914) // Стефаниківський край Черемошу і Пруту… Снятинщина. Історико-етнографічний нарис / керівник авторського колективу та гол. ред. А. Королько. — Снятин ; Івано-Франківськ ; Львів : Манускрипт-Львів, 2014. — С. 124–160.
  • Кріль К. Наталія Кобринська і світ. — Український жіночий рух: здобутки і проблеми. Збірник наукових праць за матеріалами першої Всеукраїнської науково-практичної конференції (19–20 жовтня 2001 р.). — Дрогобич, 2002. — № Вип. 1. — С. 51–62.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кобринський_Теофіл_Іванович&oldid=46690759