Перейти до вмісту

Ерве Вілар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ерве Вілар
фр. Hervé Vilard Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніфр. René Paul Villard[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився24 липня 1946(1946-07-24)[2][1] (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
XII округ Парижа, Франція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьспівак, композитор, автор-виконавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1965 — тепер. час
Жанршансон і поп Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 1581754 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтherve-vilard.fr Редагувати інформацію у Вікіданих

Ерве Вілар (фр. Hervé Vilard), справжнє ім'я Рене Віллар (фр. René Villard; нар. 24 липня 1946, Париж) — французький поп-співак, який здобув світову популярність у 1960-х роках завдяки хіту «Capri c'est fini», що розійшовся накладом понад 3,3 млн копій. Окрім Франції, Вілар відомий у Латинській Америці, де мешкав і виступав наприкінці 1960-х—на початку 1970-х років.

Біографія

[ред. | ред. код]

Рене Вілар народився 24 липня 1946 року в Парижі в таксі на шляху до лікарні Сент-Антуан. Він ніколи не бачив свого батька, тому що той залишив сім'ю одразу після народження Рене, а у 6 років мати хлопчика позбавили батьківських прав, за заявою сусідки, яка стверджувала, що мати Рене страждає на алкоголізм, тому хлопчик провів юність у сиротинцях і прийомних родинах у провінції Беррі[4]. У підлітковому віці його опікуном став відомий галерист і колишній діяч Руху Опору Деніель Кордьє[5], котрий допоміг юнаку отримати уроки музики, танців та акторської майстерності. На той час Ерве продавав музичні платівки в магазині «Symphonie» на Єлисейських полях, де його помітив Луї Азан, виконавчий директор компанії Philips. babelio.com ru.wikipedia.org

У 1963 році Вілар підписав свій перший п'ятирічний контракт зі студією Mercury Records. Саме тоді він узяв сценічний псевдонім — Ерве Вілар[6].

У червні 1965 року Ерве Вілар випустив свій дебютний сингл Capri c'est fini. Пісня, написана та виконана ним самим, була натхненна рекламним плакатом італійського острова Капрі, який він побачив у паризькому метро[7]. Назва «C'est fini» перегукується з класичною композицією Шарля Азнавура C'est fini (1961). Трек став надзвичайно популярним у Франції та за її межами, продавшись тиражем понад 3,3 млн копій і забезпечивши миттєву славу молодому виконавцю[8].

З 1967 по 1969 рік Вілар вирушив у концертний тур по країнах Латинської Америки, де здобув значну популярність, зокрема в Аргентині, оселившись у Буенос-Айресі до 1978 року. У цей період він випустив кілька іспаномовних версій своїх хітів і уклав контракт з місцевими лейблами. Завдяки цьому його композиції почали звучати не лише в Латинській Америці, а й у таких країнах, як Південна Корея, Туреччина та Японія[9].

Ерве Вілар на сцені фестивалю Païoun Ven у Конті на Лазурному березі. 21 липня 2016 року.

1978 року, повернувшись до Франції, Вілар випустив пісню Nous, яка розійшлася накладом понад мільйон копій і знову вивела його в лідери національних чартів[10]. 31 грудня 1979 року він уперше виступив у легендарному концертному залі L'Olympia у Парижі, взявши участь у великому різдвяному шоу[11].

Улітку 1980 року з'явився ще один хіт — Reviens, який розійшовся понад 1 млн копій[12]. У 1983 році спільно з автором текстів Дідьє Барбелів'єном Вілар записав пісню Méditerranéenne (переспів італійської пісні L'italiano композитора Тото Кутуньйо), яка посіла 3-тє місце в чартах Франції та отримала статус платинового синглу[13].

Протягом 1980-х років Вілар регулярно гастролював по Франції, випускаючи альбоми Ensemble (1984), Les Chansons que j'aime (1985) та P'tit brun (1987), які закріпили його статус популярного виконавця. Він також брав участь у благодійних концертах і відвідував дитячі будинки.

У 1990 році Ерве випустив альбом L'Amour défendu, а 31 грудня 1991 року знову виступив у «Олімпії». У 1992 році він був нагороджений Орденом «За заслуги» на спеціальній церемонії в Паризькому театрі Théâtre des Variétés, яку вів Жан-Поль Бельмондо[14]. en.wikipedia.org

У 2004 році регіон Беррі урочисто назвав на його честь одну з концертних будівель. Того ж року Вілар видав компіляцію Cri du cœur, в якій поклав на музику вірші Маргеріт Дюрас, Луї Арагона, Бертольда Брехта, Пабло Неруди та інших літераторів[15].

У 2006 та 2007 роках Ерве опублікував дві автобіографії: L’âme seule (325 сторінок) та Le Bal des papillons (310 сторінок), де розповів про своє дитинство, труднощі становлення і розкриття у творчості, а також про поновлення стосунків із матір'ю.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 1967 році Вілар став одним із перших відомих французьких співаків, що відкрито заявили про свою бісексуальність у радіоінтерв'ю[16].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Дискографія

[ред. | ред. код]

Студійні альбоми

[ред. | ред. код]

Albums studio

[ред. | ред. код]
  • 1965: Capri c'est fini
  • 1966: Jolie ou pas jolie (Petite fille)
  • 1969: Ya para qué
  • 1970: Chante avec moi
  • 1971: On laisse toujours quelqu'un derrière soi
  • 1975: La chica con los ojos claros
  • 1977: Rêveries
  • 1979: Nous
  • 1979: J'm'en balance
  • 1981: Je l'aime tant
  • 1983: Ensemble
  • 1984: Les chansons que j'aime
  • 1986: Venise pour l'éternité
  • 1990: L'Amour défendu
  • 1997: Simplement
  • 2004: Cri du cœur

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в http://www.lesgensducinema.com/affiche_acteur.php?mots=Herv%E9+Vilard&nom_acteur=VILARD%20Herv%E9&ident=58112&debut=0&record=1&from=ok
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  4. ↑ Biographie Hervé Vilard, bio Hervé Vilard. www.music-story.com (фр.). Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 8 червня 2025.
  5. ↑ Média, Prisma (4 грудня 2020). Hervé Vilard enfant placé : pourquoi il est farouchement opposé à l'adoption - Voici. Voici.fr (фр.). Процитовано 8 червня 2025.
  6. ↑ Lindon, Mathieu. Hervé Vilard, 51 ans, après en avoir fini avec Capri et vécu mille aventures, revient faire son Cirque d'Hiver. La chansonnette du mal-aimé. Libération (фр.). Процитовано 8 червня 2025.
  7. ↑ Hervé Vilard "Capri c’est fini" - La vie secrète des chansons - André Manoukian. youtube.com. 1 травня 2021. Процитовано 8 червня 2025.
  8. ↑ Hervé Vilard - Capri C'est Fini. discogs.com (англ.). 1965. Процитовано 8 червня 2025.
  9. ↑ World singles charts and sales TOP 50 in 58 countries: Hervé VILARD. artisteschartsventes. 2015. Процитовано 8 червня 2025.
  10. ↑ TOP 45 Tours - 1979. www.top-france.fr. Процитовано 8 червня 2025.
  11. ↑ Vilard (Hervé). RFI (фр.). 2 серпня 2021. Процитовано 8 червня 2025.
  12. ↑ TOP - 1980. top.france.free.fr. Процитовано 8 червня 2025.
  13. ↑ TOP 45 Tours - 1983. www.top-france.fr. Процитовано 8 червня 2025.
  14. ↑ Vilard (Hervé). RFI (фр.). 2 серпня 2021. Процитовано 8 червня 2025.
  15. ↑ à 00h00, Par Yves Jaeglé Le 24 février 2004 (23 лютого 2004). Hervé Vilard chante les poètes. leparisien.fr (fr-FR) . Процитовано 8 червня 2025.
  16. ↑ à 11h05, Par Eric Bureau Le 5 mai 2018 (5 травня 2018). Hervé Vilard : «Je ne chanterai plus mes succès». leparisien.fr (fr-FR) . Процитовано 8 червня 2025.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ерве_Вілар&oldid=46071525