Перейти до вмісту

Еміль Зейдель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Еміль Зейдель
 
Народження: 13 грудня 1864(1864-12-13) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ешленд, Скайлкілл, Пенсільванія, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 24 червня 1947(1947-06-24)[1] (82 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Мілвокі, Вісконсин, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Поховання: Lincoln Memorial Cemeteryd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  США Редагувати інформацію у Вікіданих
Партія: Соціалістична партія Америки Редагувати інформацію у Вікіданих

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Еміль Зейдель (англ. Emil Seidel; 13 грудня 1864(1864грудня13), Ешленд, Пенсільванія — 24 червня 1947, Мілуокі, Вісконсин) — американський політик, 36-й мер Мілвокі (1910—1912) і перший очільник великого американського міста, обраний від Соціалістичної партії Америки на президентських виборах 1912 року.

Народився 1864 року Пенсільванії у сім'ї німецьких емігрантів, але ще дитиною переїхав до Мілвокі. Навчався у школі до 13 років, після чого кинув її і почав працювати різьбярем по дереву. Незабаром почав активно підтримувати боротьбу за восьмигодинний робочий день і за порадою свого батька вирушив до Німеччини, щоб здобути освіту. Там зацікавився соціалістичними ідеями і, повернувшись до США, приєднався до Соціалістичної партії Америки. Після кількох невдалих кампаній обраний спочатку олдерменом одного з округів Мілвокі, а 1910 року став мером міста. На посаді ініціював реформи, але не зміг досягти всіх своїх цілей і 1912 року зазнав поразки від об'єднаного кандидата від республіканців і демократів. Після цього ще кілька разів балотувався на різні посади в масштабі міста та штату та працював олдерменом у 1916—1920 та 1932—1936 роках. Помер 1947 року.

Дитинство та молодість

[ред. | ред. код]

Народився 13 грудня 1864 року в місті Ешленд в Пенсільванії в сім'ї Отто Зейделя і Генрієтти Кнолл, німців, які емігрували з Померанії після весілля[2] і був одним з 13 дітей у сім'ї, 11 з яких пережили немовлячий вік, а 10 — дитинство[3]. Сім'я переїхала у Вісконсин за рік після його народження, спочатку живучи в Прері-дю-Шин, потім у столиці штату Мадісоні і, нарешті, в Мілвокі. До 13 років навчався в державній школі, а потім кинув її, щоб стати різьбярем по дереву. Попри це, він читав книги з бібліотеки батька і іноді навіть роботодавці заставали його за читанням на роботі[2].

У молодості став свідком пожежі в готелі «Ньюголл»[en] в Мілвокі, який до цього вважався одним з найрозкішніших готелів Середнього Заходу. Внаслідок трагедії загинули робітники, які опинилися в пастці всередині будівлі. Хоча міська влада називала кілька причин того, що сталося, більшість жителів вважали, що причиною було недотримання необхідних норм при будівництві готелю. Також, як різьбяр, Зейдель спостерігав за тим, як його колеги втрачали кінцівки в процесі роботи та страждали від неналежного медичного обслуговування. Пожежа у «Ньюголлі» переконала його виступити на захист робітників. 1883 року Зейдель провів перші збори «Асоціації різьбярів по дереву в Мілвокі», щоб обговорити умови праці зі своїми колегами. Внаслідок профспілка приєдналася до «Лицарів праці»[4]. У цей час Зейдель почав навчатися у вечірній школі двічі на тиждень[2]. 1884 року його профспілці вдалося досягти дев'ятигодинного робочого дня для різьбярів по дереву. Наступні два роки працював із «Лицарями праці», беручи участь у русі за восьмигодинний робочий день. У записах організації за травень 1886 року згадується, що її члени прагнули ненасильницьких страйкових дій[4].

У 22 роки Зейдель залишив США і вирушив до Німеччини за порадою свого батька, який вважав, що німецька освіта відкриє його синові найкращі можливості. У Берліні Зейдель навчався у художній школі та продовжив брати участь у русі за скорочення робочого дня. Його обрали представником профспілки берлінських різьбярів і звільнили з роботи за агітацію за скорочення робочого дня, після чого на знак солідарності його колеги також залишили робочі місця[5]. Зейдель очолив страйк різьбярів, який тривав чотири місяці; він зміг домогтися встановлення мінімальної заробітної плати та восьмигодинного робочого дня на своїй ділянці.

Еміль Зейдель з дружиною та дочкою.

Тоді ж Зейдель вперше зацікавився соціалістичними ідеями[2]. Під час страйку він без успіху намагався знайти «Капітал» Карла Маркса, але не зміг цього зробити, тому що тоді подібна література була заборонена через Винятковий закон проти соціалістів. Зрештою, йому вдалося знайти брошуру про марксизм. Пізніше Зейдель згадував: «Чим більше читав, тим більше мене тягнуло. Я з головою поринув у вивчення соціалізму»[5]. 1895 року одружився з Люсі Гейссель, яка була старша за нього на кілька років, попри те, що його батьки не схвалили шлюб через різницю у віці[6]. У них народився син Люціус[7], який загинув у немовлячому віці [8] і дочка Віола[9].

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

1982 року повернувся до США і вступив до «Соціалістичного об'єднання», в якому потоваришував з Віктором Бергером й іншими соціалістами. Багато членів об'єднання раніше перебували в Соціалістичній робітничій партії Америки, але залишили її через розбіжності з керівництвом організації. Незабаром Бергер і Юджин Дебс заснували Соціал-демократичну партію Америки, яка пізніше була перетворена на Соціалістичну партію Америки. З 1898 року кількість прихильників соціалізму в Мілвокі зростала. 1902 року соціалісти висунули Зейделя на посаду губернатора Вісконсину, але програв[10], набравши менше як 5 % голосів[11]. 1904 року, коли Бергер висунувся на посаду мера, але програв, кандидатам від місцевої Соціалістичної партії вдалося обрати своїх перших посадових осіб, серед яких був Зейдель, обраний олдерменом 20-го округу міста[12]. 1906 року переобраний, а 1908 року став кандидатом на посаду мера Мілвокі, але програв Девіду Роузу[en]. Після цього Зейдель повернувся на посаду олдермена[2].

Малюнок, що зображає Зейделя, який входить до мерії, опублікований у газеті «Chicago Daily Socialist» у квітні 1910 року.

Мер Мілвокі

[ред. | ред. код]

1910 року соціалісти на партійному референдумі висунули Зейделя на посаду мера вдруге. Йому протистояли демократ Вінценц Шенекер, представник однієї зі старовинних німецьких сімей Мілвокі та міський скарбник і республіканець Джон Беффель, який був маловідомим політиком, але провів яскраву передвиборчу кампанію. «Нью-Йорк таймс» характеризувала кампанію 1910 року як «найспекотнішу за багато років» і попереджала про ймовірну перемогу Зейделя[13]. У підсумку Зейдель переміг, набравши 46,5 % голосів[14], що стало кульмінацією довгої боротьби соціалістів за владу[15] і здивувало навіть прихильників партії[16]. Таким чином він став першим соціалістичним мером великого американського міста[a]. Над його кампанією старанно працювала його команда, серед них був і майбутній мер Деніел Гоан[en]; близько тисячі людей приєдналися до бригад для розповсюдження агітаційних листівок, надрукованих 12 мовами, по будинках і вулицях. У них соціалісти звертали увагу на корупцію в уряді: за кілька років до виборів в муніципалітеті стався скандал, пов'язаний з хабарництвом[18]. Проте перемога Зейделя була сприйнята не як свідчення народної підтримки соціалізму, а як знак невдоволення жителів міста стилем правління республіканців і демократів[2]. На момент обрання мер працював секретарем-скарбником Milwaukee Pattern and Manufacturing Company[15], невеликої модельної компанії. Також соціалістам вдалося виграти більшість місць у міській раді Мілвокі[19].

У своєму першому посланні до міського парламенту Зейдель наголосив, що вибори є лише першим кроком перед переходом до соціалізму. Він наполягав на передачі комунальних служб, як-от система освітлення та водопостачання, під контроль муніципалітету[20] і вплутався у протистояння з начальником місцевої поліції Джоном Янссеном і магнатом комунальної сфери Джоном Беггсом[2]. Адміністрація Зейделя змогла оптимізувати та стандартизувати діяльність міського уряду завдяки створенню Бюро з економіки та ефективності[20], очолюваного Джоном Коммонсом, знаним професором економіки з Університету Вісконсину[21]. Міські закупівлі були централізовані, що дозволило використовувати ресурси раціональніше; був проведений перший в історії опис міської власності Мілвокі. Процедуру голосування переглянули та посилили; Зейдель стверджував, що виключив стільки мертвих виборців з виборних списків, що зекономив місту 500 доларів на щорічних витратах на друк[22]. Під час терміну повноважень політика знаний американський поет і письменник Карл Сендберг працював його секретарем[23].

Мер Зейдель за роботою модельника. Фото 1910 року.

Після перемоги соціалісти запустили кілька ініціатив, прагнучи зробити місто комфортнішим для робітників: мінімальну заробітну плату підвищили з 1,5 долара до 2 доларів на день, восьмигодинний робочий день став стандартним для муніципальних служб, поліціянти отримали два додаткові вихідні щомісяця. Відкрили муніципальний кар'єр для отримання щебеню для будівництва і започаткували розвиток системи вуличного освітлення[22]. Попри це, соціалісти зіткнулися з перешкодами: міська влада мала лише обмежені повноваження в питаннях самоврядування, через що Зейделю часто доводилося звертатися до столиці штату — Мадісон за дозволами на ті чи інші реформи, тоді як представники опозиційних партій, що залишилися в міських органах влади, прагнули саботувати соціалістичну програму[24].

Соціалісти Мілвокі намагалися створити міське самоврядування як корпоративну співдружність, в якій кожен громадянин зміг би брати участь в управлінні містом. Зейдель вірив в еволюційний соціалізм[20]. Закони Вісконсину не дозволяли соціалістам реалізувати багато своїх ініціатив, зокрема пов'язані з передачею комунальних служб у суспільну власність[21]. Попри це, за правління Зейделя департамент охорони здоров'я зайнявся активними перевірками фабрик, шкіл і молочних заводів[22]. 1911 року лектор з Університету Каліфорнії Джон Грем Брукс[en] писав, що «мер Еміль Зейдель, з усякого погляду, найкомпетентніший мер Мілвокі в історії»[21]. Проте Зейдель іноді вступав у конфлікти з міським прокурором Даніелем Гоаном, який відмовився просувати соціалістичну політику, порушуючи закон[25]. Попри це, вони залишалися друзями[26]. Гоан зумів змусити приватну компанію-монополію Milwaukee Electric Railway & Light Company, яка надавала комунальні послуги, виплатити ліцензійні збори, які не надходили до бюджету роками. Також соціалісти вирішили створити власне ЗМІ, щоб не дозволяти великим газетам говорити за себе і оголосили про запуск видання «Milwaukee Leader»[en] під керівництвом Бергера[24].

Незабаром вся опозиція в місті об'єдналася проти соціалістів, через що вони зазнали поразки на муніципальних виборах в Мілвокі 1911 року[27] і поразка Зейделя на виборах 1912 року здавалося цілком ймовірною[28]. Як республіканці, так і демократи були сповнені рішучості не допустити подальших перемог лівих сил. Прихильники Зейделя проводили енергійну кампанію, організувавши понад 100 мітингів й опублікувавши 224-сторінкову «Книгу муніципальної кампанії», де описувалися досягнення чинної адміністрації. Об'єднаний кандидат від опозиції, що представляв обидві провідні на національному рівні партії, Герхард Бадінг[en] звинуватив соціалістів в ігноруванні проблеми водопостачання міста, через що з усіх кранів міста, за його словами, йшов «тифозний сік»[29]. Зрештою Бадінг переміг з досить великою перевагою, попри те, що Зейдель набрав більше голосів, ніж 1910 року[2]. Обраний мер оголосив, що місто «скинуло з себе ганьбу, від якої страждало останні два роки» і «дав зрозуміти світові, що жителі Мілвокі — віддані американці, а не соціалісти чи анархісти»[30]. Причинами поразки соціалістів серед іншого було невдоволення середнього класу риторикою партії та явне бажання республіканців і демократів повернутися до влади за будь-яку ціну[31].

Подальша діяльність

[ред. | ред. код]
Передвиборний плакат соціалістів перед виборами 1912 року: кандидат у президенти Юджин Дебс зображений ліворуч, а кандидат у віцепрезиденти Еміль Зейдель — праворуч.

У травні 1912 року Зейдель висунули на посаду віцепрезидента США від Соціалістичної партії на майбутніх виборах разом з Юджином Дебсом, висунутим на пост президента. Під час кампанії колишній мер подорожував країною та відзначив зміну у сприйнятті соціалізму авдиторією. Він згадував, що 1910 року натовпи іноді зустрічали його виступи тухлими фруктами та яйцями, а за два роки такого вже не було[32]. Соціалісти отримали на тих виборах трохи більше як 900 тисяч голосів, що становило приблизно 6 % від їхньої загальної кількості. 1914 року Зейдель знову висунувся на посаду мера Мілвокі, але зазнав поразки. Незабаром він повернувся до міської ради як олдермен, перемігши на місцевих виборах 1916 року і працював організатором Соціалістичної партії на національному рівні. Зейдель обіймав посаду олдермена до 1920 року[2]. 1918 року він невдало балотувався на посаду губернатора Вісконсину[10] і набрав 16 % голосів[11], а 1920 року програв вибори міського скарбника Мілвокі[10].

Зейдель, як і більшість його однопартійців, був противником участі США у Першій світовій війні[2]. За свою позицію Соціалістична партія стала зазнавати репресій[33]. Як олдерменом, Зейдель не міг здійснювати тривалі тури країною на підтримку своєї партії, тому обмежувався відвідуванням невеликих міст Вісконсину[34]. У листопаді 1917 року виступив у Горікон у Вісконсині з промовою, в якій «різко напав на посадових лідерів штату і країни», після чого збори перервала невідома людина, яка кинула в приміщенні саморобну хімічну бомбу з неприємним запахом[35]. Зейделя заарештували на місці та звинуватили у провокуванні порушення або порушенні громадського порядку та оштрафували на 50 доларів[2]. Після закінчення війни політик вже не вважав соціалізм неминучим і розглядав його становлення як тривалий еволюційний процес[36].

1920 року Соціалістична партія Вісконсину обрала Зейделя секретарем своєї організації; він обіймав цю посаду до 1923 року, коли нервовий зрив змусив його піти у відставку. Відновився на фермі свого брата в окрузі Флоренс, приписуючи одужання доїнню корів й оранню. 1924 року його дружина Люсі подала на розлучення, сказавши, що політика цікавила його більше, ніж вона сама. Їй вдалося домогтися відновлення свого дівочого прізвища та гарантувати собі виплату аліментів у розмірі 5 доларів на рік[2].

1926 року повернувся до Мілвокі, де Гоан, тепер мер, призначив його до міської комісії. 1932 року балотувався в Сенат США від Вісконсину, але зазнав поразки[2], набравши 6 % голосів[37]. У 1932—1936 роках[11] знову обіймав посаду олдермена Мілвокі, цього разу від 9-го округу[2]. За його словами, ці роки були найважчими в його кар'єрі, оскільки він став свідком розбіжностей усередині своєї партії між більш поміркованими та радикальними членами, внаслідок чого вплив організації падав[36]. 1935 року він оголосив про завершення політичної кар'єри[2]. 1939 року на його 75-річчя зібралося багато представників старої гвардії Соціалістичної партії, для деяких з яких це стало останньою спільною зустріччю[38]. Останні двадцять п'ять років свого життя Зейдель жив у Garden Homes[en], кооперативному житловому комплексі в Норт-Сайді в Мілвокі[10].

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер у Мілвокі 24 червня 1947 року у 82 роки після кількох місяців хвороби, пов'язаної з ускладненнями, спричиненими серцевими захворюваннями. В останні роки життя працював над автобіографією, займався живописом, писав вірші та музику[2].

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Перший соціалістичний мер у США — Джон Чейз[en] — 1898 року обраний у невеликому місті Гейврілл в Массачусетсі[17].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Kerstein, 1966, с. 67—71.
  3. ↑ Seidel, 1944, с. 1 (Vol. 1).
  4. ↑ а б Benoit, 2009, с. 61—63.
  5. ↑ а б Benoit, 2009, с. 63—65.
  6. ↑ Seidel, 1944, с. 16—18 (Vol. 3).
  7. ↑ Seidel, 1944, с. 28 (Vol. 3).
  8. ↑ Seidel, 1944, с. 33 (Vol. 3).
  9. ↑ Seidel, 1944, с. 49 (Vol. 3).
  10. ↑ а б в г E. SEIDEL,E-MAYOR OF MILWAUKEE, 82; I First Socialist to Head Large American City DiesuOnce Ran on National Ticket (англ.). New York Times. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  11. ↑ а б в Seidel, Emil (англ.). ourcampaigns.com. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  12. ↑ Benoit, 2009, с. 66—69.
  13. ↑ SOCIALIST MAY BE MAYOR.; Candidate Said to Have Even Chances with Others in Milwaukee (англ.). New York Times. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Milwaukee Mayor (англ.). ourcampaigns.com. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  15. ↑ а б SOCIALIST MAYOR FOR MILWAUKEE; Seidel Wins by 6,500, with Democrat Second -- Majority of Aldermen Also Socialists (англ.). New York Times. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  16. ↑ Morgan, 1962, с. 118.
  17. ↑ Bliss&Binder, 1908, p. 161.
  18. ↑ Kerstein, 1966, с. 30—31.
  19. ↑ Gurda, 1999, с. 210—211.
  20. ↑ а б в Benoit, 2009, с. 70—71.
  21. ↑ а б в Kerstein, 1966, с. 35.
  22. ↑ а б в Gurda, 1999, с. 214—215.
  23. ↑ Kerstein, 1966, с. 59.
  24. ↑ а б Gurda, 1999, с. 216—217.
  25. ↑ Kerstein, 1966, с. 52—54.
  26. ↑ Kerstein, 1966, с. 57.
  27. ↑ SOCIALIST FAILURE DENIED BY BERGER; Mayor Seidel's Administration Greatly Maligned, Says Milwaukee Congressman (англ.). New York Times. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  28. ↑ SOCIALISTS EXPECT TO LOSE MILWAUKEE; Mayor Seidel Admits That Defeat by Merged Parties at the Polls Is Probable (англ.). New York Times. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  29. ↑ Gurda, 1999, с. 218—219.
  30. ↑ MILWAUKEE REJECTS RULE BY SOCIALISTS; Dr. Gerhard Bading, Fusion Candidate for Mayor, Defeats Seidel by 12,972 Majority (англ.). New York Times. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  31. ↑ Gurda, 1999, с. 220—221.
  32. ↑ Benoit, 2009, с. 75—76.
  33. ↑ Seidel, 1944, с. 185 (Vol. 3).
  34. ↑ Seidel, 1944, с. 179—180 (Vol. 3).
  35. ↑ JAIL MILWAUKEE ALDERMAN.; Seidel's Socialistic Meeting Broken Up by Ill-Smelling Bomb (англ.). New York Times. Процитовано 22 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  36. ↑ а б Benoit, 2009, с. 80.
  37. ↑ WI US Senate (англ.). ourcampaigns.com. Процитовано 21 серпня 2025.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  38. ↑ Benoit, 2009, с. 83—84.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еміль_Зейдель&oldid=46163099