Гузар Ярослав Львович

Гузар Ярослав Львович
Ярослав Гузар
Народився	26 листопада 1897(1897-11-26) Станиславів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер	2 грудня 1963(1963-12-02) (66 років) Детройт, Мічиган, США
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  Польська Республіка  Українська РСР  США
Національність	українець
Діяльність	громадський активіст
Військове звання	чотар
У шлюбі з	Ростислава Демчук
Діти	Марта Василькевич (1927–2001) Любомир Гузар (1933–2017)
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гузар.

Ярослав Гузар

Гузар Ярослав Львович (26 листопада 1897, Станиславів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина — 2 грудня 1963, Детройт, США) — український громадський діяч, батько Любомира Гузара Верховного архиєпископа Києво-Галицького (2005-2011).

Життєпис

Народився 26 листопада 1897 року в Станиславові у родині нотаря Лева та Вільгельміни Гузарів. Охрестив його о. Дмитро Гузар, рідний дідусь, греко-католик, ім'я латинкою: Jaroslavus Huzar. У 1905–1908 навчався в народній школі, у 1909–1915 – в Українській гімназії №1 у м. Станиславові, де брав участь у хорі й оркестрі, у 1915 – в гімназії у м. Відні.

Під час Першої світової війни проходив вишкіл старшинській школі у Братиславі (1915–1918) і з 1915 року у складі Легіону Українських Січових Стрільців він воював як стрілець, четар, та у складі гарматного полку Ярослава Воєвідки.

Після Листопадового зриву у Львові в 1918 Ярослав Гузар, хорунжий УСС, переїхав до Галича, де разом з батьком Левом Гузарем, організувавши тимчасовий комітет, очолили керівництво; виконував обов'язки коменданта залізничного вокзалу міста.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р. у чині старшини добровольцем вступив до Української Галицької армії, був направлений до третього гарматного полку УГА під командуванням сотника Ю. Шепаровича. Приймав участь у Чортківській офензиві польсько-української війни 1918–1919, а в другій половині 1919 р., після переходу УГА на Наддніпрянщину, в складі легіону УСС – воював на Великій Україні, де боровся за визволення УНР від російських більшовиків та білогвардійців.

Здійснював музичний супровід вистав та концертів у культурно-освітній праці серед місцевого населення. Зі спогадів побратимів під час служби був уважним та турботливим до підлеглих, підіймав бійцям дух своїм прикладом, організовував просвітницькі заходи.

Після повернення додому у серпні 1920 p. Я. Гузар виїхав до Відня студії в Університеті заграничної торгівлі та активно включився у студентське життя «Віденської Січі», належав до хору, з яким виїжджав до м. Лінца. Закінчив студії, отримавши диплом інженера у 1925 році. Став економістом і громадським діячем, знання мов, особливо німецької, дуже допомогло під час війни й потім.

Повернувшись до Галича в 1925 р. став керівником кооперативу «Народний дім», був обраний головою місцевого відділу Просвіти у 1926 р. Працював у громадських організаціях: «Молода громада», «Дім Інвалідів», «Охорона воєнних могил», «Сурма», очолив осередок «Рідна школа».

У 1929–1939 до Другої світової війни Я. Гузар працював в Українському земельному банку у Львові на посаді книговода, згодом ліквідатора та активно займався громадськими справами.

1939–1941 роках був старшим бухгалтером Львівського державного університету (нині – ЛНУ). У 1941–1944 – касиром центрального бюро кінотеатрів міста. У 1944 разом із родиною виїхав до Австрії у великий пересильний табір німецького уряду в с. Штрасгоф біля Відня, потім жив в с. Зільбервальд.

По закінченні Другої світової війни перебував у Австрії біля Лінцу, був учасником мистецької групи «Муза» під проводом Леонтія Крушельницького, організував та спродюсував близько 120 концертів у Австрії. У 1947–1948 працював на фабриці целюлози в с. Ленцинг, у 1949 охоронцем в таборі переселенців біля м. Зальцбург.

По приїзді до Нью-Йорку у вересні 1949 p. був різноробом, від 1949 став співзасновником хору «Думка» (диригент Леонтій Крушельницький), управителем Українського народного дому в м. Нью Йорку, був членом дирекції «Української федеральної кредитівки», діяльним членом багатьох громадських установ, в останні роки свого життя працював касиром Союзу українських хорів Америки.

Помер 2 грудня 1963 р. в Дітройті, похований Ярослав Гузар на цвинтарі Оливна гора (Mount Olivet).

Особисте життя

18 вересня 1926 р. Ярослав Гузар одружився з Ростиславою Демчук у с. Кальне Зборівського повіту. Ростислава Олександра Гузар (Демчук) (1905–1992) народилась в сім'ї пароха, навчалась у 1922–1923 у Державній жіночій учительській семінарії з українською мовою навчання, у 1923–1924 – у торговельній школі товариства «Просвіта». Активна пластунка від 1921 р., подеколи підпільно, бо польська влада заборонила «Пласт». Займалась архівом «Пласту» в м. Детройті, її гутірки на релігійні теми публікував василіянський журнал «Світло», м. Торонто, Канада.

У шлюбі народилося двоє дітей – дочка Марта Олена (1927–2001) та син Любомир Лев Лука(1933–2017)

Галерея

• 
  батько Лев
• 
  Син Любомир
• 
  Дід Дмитро
• 
  о. Дмитро разом з сином Левом і онуком Ярославом.

Джерела

• Маркусь В., Мельничук Б. Гузар Ярослав // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 177. — ISBN 978-966-528-318-8.
• Коляда І., Бацвін Б. Роль родини і дитинства у формуванні особистості майбутнього духовного авторитету української нації блаженнішого Любомира Гузара // Міждисциплінарні гуманітарні студії. Сер. : Історичні науки. — 2018. — Вип. 4. — С. 62, 64—66, 69, 71.
• 2023 рік — рік родини Гузарів на Тернопільщині. Свобода. 8 лютого 2023.
• Гузар Любомир. Спогади. — Київ : Портал, 2023. — 384 с. — ISBN 978-617-8374-09-9.