Перейти до вмісту

Гелене Штекер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гелене Штекер
нім. Helene Stöcker Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася13 листопада 1869(1869-11-13)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ельберфельд, Рейнська провінція, Прусське королівство[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла24 лютого 1943(1943-02-24)[1][2][…] (73 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[1][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
·злоякісна пухлина Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німецька імперія
 Веймарська республіка[4]
 Третій Райх Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналістка, письменниця, активістка, філософ, редакторка, ЛГБТ-активістка, abortion rights activist, активістка за права жінок Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьфемінізм[5], права жінок[5], права людини[5] і Рух за право на аборт[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materHU Berlin[6] і Бернський університет[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдокторський ступінь (1901)
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладInstitut für Sexualwissenschaftd, Lessing-Hochschule zu Berlind[6], Mutterschutz Zeitschrift für Reform der sexuellen Ethik.d[6] і Die neue Generationd[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоDeutsche Friedensgesellschaftd, Deutscher Bund für Mutterschutz und Sexualreformd і War Resisters' Internationald Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрямокпацифізм і фемінізм Редагувати інформацію у Вікіданих

Гелене Штекер (нім. Helene Stöcker, нар. 13 листопада 1869 — пом. 24 лютого 1943) — німецька феміністка, пацифістка, ЛГБТ-активістка, журналістка, редакторка та письменниця[7]. Успішно виступала за те, щоб одностатеві стосунки між жінками були законними, але не мала успіху у своїй кампанії за легалізацію абортів. Штекер була пацифісткою в Німеччині й приєдналася до Deutsche Friedensgesellschaft[8].

Штекер активно підтримувала ідею рівності жінок у суспільстві, виступала за право жінок на вільний вибір у шлюбі та материнстві. У період Першої світової війни вона відкрито виступала проти війни та мілітаризму, закликала до мирного врегулювання конфліктів. Штекер також була засновницею Німецької асоціації захисту материнства та сексуальної реформи[de][9], просувала ідеї контрацепції, сексуальної освіти та захисту прав самотніх матерів.

Біографія

[ред. | ред. код]

Гелене Штекер росла старшою з восьми дітей у кальвіністській родині середнього класу в Ельберфельді. Її батько, Пітер Генріх Людвіг Штекер, володів текстильним бізнесом, завдяки якому сім'я могла добре жити. Її мати, Хульда Штекер (до шлюбу Бергманн), відповідала за домашнє господарство та виховання дітей[10].

1892 року Штекер покинула батьківський дім та переїхала до Берліна, де приєдналася до феміністичного руху, що тоді набирав обертів. У Берліні вона почала навчатися на вчительку, хоча, як сама писала, ніколи не хотіла стати вчителькою. Після закінчення навчання Штекер відвідувала «перший курс середньої школи для жінок» у Берліні[10]. З 1890 року Штекер вивчала праці Ніцше та поділяла деякі його радикальні погляди на державу, церкву та моральні концепції. У цьому її заохочував Александр Тілле, палкий прихильник соціал-дарвінізму, з яким вона була близькою подругою протягом кількох років з 1897 року та певний час коханкою[11][12].

Гелене Штекер опублікувала свої перші вірші та новели в таких журналах, як Breslauer Monatblatt, Deutscher Ärzteheim і Deutsche Heimat, за підтримки Ернста Шеренберга та Людвіга Саломона (1844—1911)[12].

1896 року Штекер почала вивчати історію літератури, філософію та політичну економію в Берлінському університеті. У той час жінок приймали до німецьких університетів лише як запрошених студенток та з особистого дозволу викладача кожної дисципліни. Штекер відвідувала лекції Еріха Шмідта та Вільгельма Дільтея. Вона була однією з учениць Дільтея, що працювали над його дослідженнями Шлейермахера[13]. Деякі професори скористалися своїм правом заборонити жінкам відвідувати свої курси. Так, медієвіст Карл Вайнгольд заборонив Штекер відвідувати свої лекції[14]. Пізніше вона розповідає, що історик Генріх фон Трейчке сказав на її прохання дозволити слухати його лекції: «Німецькі університети вже півтисячоліття призначені для чоловіків, і я не хочу допомагати їх [університети] руйнувати»[15].

1901 року, після навчання в Глазго, Гелене Штекер здобула докторський ступінь у Бернському університеті та згодом повернулася до Берліна. У перші роки вона працювала позаштатною лекторкою та письменницею, щоб досягти власної «економічної незалежності»[16]. Вона викладала, серед іншого, в Університеті Лессінга та читала лекції в усій Німеччині про жіночу освіту та права жінок[17].

Як одна з найвидатніших жінок-феміністок, Штекер мала контакти з багатьма особистостями свого часу. Серед них Зигмунд Фрейд, ліберали Фрідріх Науманн і Гелльмут фон Герлах, Рікарда Гух, Курт Гіллер, Едуард Давид і Лілі Браун.

Коли 1933 року до влади прийшли націонал-соціалісти, Штекер втекла до Швеції через Швейцарію, оскільки була рішучою противницею усіх антисемітських ідей та рано усвідомила «жахи переслідування євреїв»[18]. Згодом Штекер із труднощами вдалося втекти через СРСР і Японію до США, де 1943 року вона померла від раку в Нью-Йорку у злиднях.

Фемінізм і сексуальна реформа

[ред. | ред. код]

Для Гелене Штекер було важливим рівне становище статей у сім'ї та рівна сексуальність чоловіків і жінок. Оскільки сексуальність є «однією з найвищих радощів людини», зречення не може бути рішенням; радше йдеться про те, щоб «зробити цю найбільшу радість життя доступною для якомога більшої кількості людей»[19]. Ці питання також охоплювали захист неодружених матерів і дітей, народжених поза шлюбом. Тому Штекер агітувала за «батьківське право» щодо дитини (замість панівного «права батька», яке вона вважала таким же неадекватним, як і «право матері», якого вимагали деякі феміністки) — тобто і мати, і батько мали однаково вирішально брати участь у вихованні. «Я вважаю, що кожна дитина має право на обох батьків; з психологічних причин вона потребує як чоловічого, так і жіночого впливу»[20].

1905 року Штекер заснувала Асоціацію охорони материнства та сексуальної реформи, яка не тільки допомагала жінкам, але й забезпечувала сексуальну освіту та розглядала питання про контрацепцію та сексуальну гігієну. Федеральний уряд пропагував ідеї асоціації через щомісячний журнал «Нове покоління». 1912 року асоціація розширилася до рівня міжнародної, а її головою до 1933 року залишалася Гелене Штекер[21].

Штекер також активно виступала за сексуальне звільнення жінок. У своєму журналі Die Neue Generation вона закликала до нової етики, зокрема до того, що жінки та чоловіки повинні мати можливість жити зі своєю сексуальністю вільно та незалежно від того, чи перебувають вони в шлюбі[22]. Штекер виступала за контрацепцію та відсутність переслідувань за чоловічу гомосексуальність. Її відданість праву на аборт була тісно пов'язана з відданістю євгеніці та, як вона це називала, «расовому піднесенню»[23]. Ліберальне ставлення Штекер до сексуальності здавалося деяким феміністкам, зокрема Гелене Ланге[en], надто радикальним. Буржуазна Асоціація німецьких жіночих товариств відмовилася прийняти Асоціацію охорони материнства через прогресивні сексуальні ідеї Штекер. З усім тим, її часто запрошували читати лекції про права жінок, Ніцше та літературу в літературних товариствах, а також у приватних будинках великих промисловців і банкірів[24]. Штекер також вдалося внести вимогу самовизначення щодо власного тіла та власної сексуальності на порядок денний основних жіночих організацій[25].

На початку Першої світової війни, попри пацифістську позицію Штекер, інші феміністки підтримали її з ініціативою «Державна допомога дітям, народженим поза шлюбом», яка закликала зрівняти підтримку незаконнонароджених дітей у війні з підтримкою для законнонароджених дітей. Штекер та її колеги домоглися схвалення цього нового положення в Рейхстазі[26].

Гелене Штекер представляла свої позиції в численних публікаціях у відомих газетах і журналах, таких як Tag, Zukunft, Jugend, і Pan[27]. Окрім цього, її книга «Die Liebe und die Frauen» зустріла великий відгук і 1908 року була опублікована розширеним виданням. З часів навчання Штекер також займалася жіночими дослідженнями. Вона та кілька однокурсниць заснували Асоціацію жінок, що навчаються (нім. Verein studierender Frauen) в Берліні, яка 1906 року об'єдналася з подібними асоціаціями, щоб сформувати Об'єднання асоціацій жінок, що навчаються в Німеччині (нім. Verband der Vereine studierender Frauen Deutschlands)[28].

Пацифізм

[ред. | ред. код]

Після початку Першої світової війни сфера інтересів Гелене Штекер змінилася, і вона стала активною в русі за мир. «Почуття, яке робить людей такими жорстокими до всіх, хто живе за межами їхніх національних кордонів, не може бути добрим», — писала вона у своєму щоденнику ще в серпні 1914 року[29]. Навіть попри загострення цензури Штекер висловлювалася проти війни в Neue Generation та інших газетах, які все ще пропонували таку можливість. 1915 року вона приєдналася до пацифістської Ліги Нової Вітчизни[30], а також пішла з церкви через обурення позитивним ставленням церков до Першої світової війни[31].

Після війни, наприкінці 1918 року, Штекер разом із Рене Шикеле, Магнусом Гіршфельдом та іншими активістами виступала за створення демократично-соціалістичної республіки, але також протестувала проти миру, який суперечив ідеям Вудро Вільсона, оскільки Німецька імперія мала віддати без референдуму такі території, як Ельзас та Лотарингія[32].

У 1921 році Гелене Штекер як делегатка від Асоціації противників війни (BdK) брала участь у заснуванні Інтернаціоналу противників війни (WRI) у Білтговені. У той же час вона також брала участь як представниця BdK на установчому конгресі Міжнародного антимілітаристського бюро проти війни та реакції (IAMB)[33][34]. Як і інші борці за мир, Гелене Штекер покладала великі надії на послання миру Вудро Вільсона[35]. Після Першої світової війни вона закликала до скасування військової повинності, рейхсверу та всіх інших армій[36].

Вшанування

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Гелене Штекер у Вупперталі
  • У Вупперталі ділянка річки Вуппер названа на честь Гелене Штекер[37].
  • З травня 2014 року на вулиці Шульштрассе у Вупперталі стоїть пам'ятник Гелене Штекер. Дизайн створений скульпторкою Улле Геес, а також Френком Брейденбрухом[37].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Zur Kunstanschauung des 18. Jahrhunderts: Von Winckelmann bis zu Wackenroder (= Palaestra, Band 26), Mayer & Müller, Berlin 1904, Dissertation Universität Bern 1902, 122 Seiten (OCLC 23450077).
  • Die Liebe und die Frauen. Ein Manifest der Emanzipation von Frau und Mann im deutschen Kaiserreich. Minden: Bruns, 1906. Zweite durchge. u. verm. Aufl. Minden: Bruns, 1908.
  • Krisenmache. Eine Abfertigung. 1910
  • Ehe und Konkubinat. 1912
  • (Hrsg.): Karoline Michaelis. Briefe. 1912
  • Zehn Jahre Mutterschutz. 1915
  • Geschlechterpsychologie und Krieg. 1915
  • Sexualpädagogik, Krieg und Mutterschutz. 1916
  • Moderne Bevölkerungspolitik. 1916
  • Petitionen des Deutschen Bundes für Mutterschutz 1905—1916. 1916
  • Resolutionen des Deutschen Bundes für Mutterschutz 1905—1916. 1916
  • Die Liebe der Zukunft. 1920
  • Das Werden der neuen Moral. 1921
  • Liebe. Roman. Verlag der Neuen Generation, Berlin 1922
  • Erotik und Altruismus. 1924
  • Verkünder und Verwirklicher. Beiträge zum Gewaltproblem. 1928

Журнали:

  • Frauen-Rundschau, 1903—1922
  • Mutterschutz. Zeitschrift zur Reform der Sexuellen Ethik (Organ des Bundes für Mutterschutz), erschienen von 1905 bis 1907, dann umbenannt in:
  • Die Neue Generation, 1908—1933

Індивідуальні роботи:

  • Alte und neue Geschlechtsmoral. In: Heinrich Schmidt (Hrsg.): Blätter des Deutschen Monistenbundes, Nr. 17, November 1907. Breitenbach, Brackwede 1907.
  • Geburtenrückgang und Monismus. In: Willy Bloßfeldt (Hrsg.): Der Düsseldorfer Monistentag. 7. Hauptversammlung des Deutschen Monistenbundes vom 5.–8. September 1913. Unesma, Leipzig 1914.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #118755455 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б WeChangEd
  5. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ а б в г д е https://www.dhm.de/lemo/biografie/helene-stoecker
  7. ↑ Davies, Peter (2007), Fell, Alison S.; Sharp, Ingrid (ред.), Transforming Utopia: The 'League for the Protection of Mothers and Sexual Reform' in the First World War, The Women's Movement in Wartime: International Perspectives, 1914–19 (англ.), London: Palgrave Macmillan UK, с. 211—226, doi:10.1057/9780230210790_13, ISBN 978-0-230-21079-0, процитовано 13 травня 2021, The most prominent personality in the German League was Helene Stöcker, a campaigner for sex reform and feminist causes, whose campaign for a new sexual ethics caused outrage in the conservative press, as well as consternation amongst the women's organisations of Imperial Germany.
  8. ↑ Braker, Regina (2001). Helene Stocker's Pacifism in the Weimar Republic: Between Ideal and Reality. Journal of Women's History. 13 (3): 70—97. doi:10.1353/jowh.2001.0059. ISSN 1527-2036. S2CID 143873641.
  9. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen. hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin und Kerstin Wolff. Böhlau, Köln 2015, S. 113—115.
  10. ↑ а б Christl Wickert: Helene Stöcker 1869—1943. Frauenrechtlerin, Sexualreformerin und Pazifistin. Eine Biographie. Dietz, Bonn 1991, S. 26.
  11. ↑ Ann Taylor Allen: Feminismus und Eugenik im historischen Kontext, in: Feministische Studien 1 (1991), S. 50.
  12. ↑ а б Sophie Pataky: Lexikon deutscher Frauen der Feder. Eine Zusammenstellung der seit dem Jahre 1840 erschienenen Werke weiblicher Autoren, nebst Biographieen der lebenden und einem Verzeichnis der Pseudonyme Carl Pataky, Berlin (http://www.zeno.org/Pataky-1898/A/Stöcker,+Helene ; Lexikoneintrag „Stöcker, Helene“).
  13. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, 54 f.
  14. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, S. 53.
  15. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, 54.
  16. ↑ Hamelmann (1992):23.
  17. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, 91 f.
  18. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, 263.
  19. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln, S. 168.
  20. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen. Die unvollendete Autobiographie einer frauenbewegten Pazifistin, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin und Kerstin Wolff, Boehlau Verlag, Köln 2015, S. 87.
  21. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, S. 93.
  22. ↑ Irene Stoehr: Fraueneinfluß oder Geschlechterversöhnung? Zur «Sexualitätsdebatte» in der deutschen Frauenbewegung um 1900, in: Johanna Geyer-Kordesch und Annette Kuhn (Hrsg.): Frauenkörper Medizin Sexualität, Schwann-Bagel Düsseldorf 1986, zur Neuen Ethik Helene Stöckers S. 159—191, ISBN 3-590-18040-4.
  23. ↑ Helene Stöcker: Das Werden der sexuellen Reform seit hundert Jahren, in: Hedwig Dohm u. a. (Hrsg.): Ehe? Zur Reform der sexuellen Moral. Berlin 1905, S. 36–58.
  24. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, S. 94.
  25. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, S. 180 f.
  26. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, S. 257.
  27. ↑ Die Zeitung der «Tag» war 1900 von dem Verleger August Scherl gegründet worden. Durch seine rot unterstrichene Überschrift — ein Novum in der Mediengeschichte — wurde er auch «Roter Tag» genannt, vgl. Stöcker: Lebenserinnerungen, 122 f.
  28. ↑ Helene Stöcker: Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, S. 41.
  29. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, 191.
  30. ↑ Bruna Biancho: Towards a New Internationalism: Pacifist Journals Edited by Women 1914—1919, in: Christa Hämmerle u. a. (Hrsg.): Gender and the First World War. London 2014, S. 176—194, bes. 178.
  31. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 203.
  32. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln, S. 319.
  33. ↑ Gernot Jochheim: Antimilitarismus und Gewaltfreiheit. Die niederländische Diskussion in der internationalen anarchistischen und sozialistischen Bewegung 1890—1940, Herg. Wolfram Beyer, Verlag Graswurzelrevolution Heidelberg 2021, S. 144 f
  34. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 97 f.
  35. ↑ Helene Stöcker (2015): Lebenserinnerungen, hrsg. von Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff. Köln: Böhlau, 2015, S. 210, 223—225 u. 230.
  36. ↑ Reinhold Lütgemeier-Davin u. Kerstin Wolff: Lebenserinnerungen von Helene Stöcker. Köln: Böhlau, 2015, S. 336.
  37. ↑ а б Anne Grages: Eine Philosophin der Liebe mit Hut und Geheimnis. In: Westdeutsche Zeitung.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гелене_Штекер&oldid=44364226