Василь Барнові
| Василь Захарович Барнові | |
|---|---|
| груз. ვასილ ბარნოვი | |
| Народився | 22 травня (3 червня) 1856, 3 квітня 1856 або 3 червня 1856[1] Кода[d], Тифліська губернія, Російська імперія |
| Помер | 4 листопада 1934[1] (78 років) Тифліс, Грузинська РСР, СРСР |
| Поховання | Мтацмінда |
| Країна | |
| Діяльність | письменник, педагог, громадський діяч |
| Alma mater | ТДС і Московська духовна академія |
| Знання мов | грузинська |
| Мова творів | грузинська |
| Жанр | повість[d] |
| | |
Васи́ль Заха́рович Барно́ві (груз. ვასილ ბარნოვი; 3 квітня 1856, Кода, Тифліська губернія — †4 листопада 1934, Тифліс) — грузинський радянський письменник, член Спілки письменників Грузинської РСР.
Закінчив Тбіліську духовну семінарію, після чого, у 1877—1878 роках, викладав там. У 1882 році закінчив історичний факультет Московської духовної академії, викладав у Сенакі, Телаві та Тифлісі. У 1918—1924 роках викладав грузинську мову на курсах при Тбіліському державному університеті, одночасно у 1918—1921 роках викладав у Тифліському юнкерському училищі. У 1923—1930 роках викладав грузинську мову та літературу у Тбіліському університеті.
Один із засновників грузинського історичного роману. Брав участь у національно-визвольному русі Грузії боровся за відновлення автокефалії Грузинської православної церкви. Член спілки письменників Грузії з 1917 року та Товариства поширення грамотності серед грузинів з 1880 року[2].
Автор історичних романів, присвячених визвольній боротьбі грузинського народу проти іноземних загарбників: «Хазарська наречена» (1922), «Падіння Армазі» (1925), «Великий моураві Георгій Саакадзе» (1925). Написав оповідання і повісті з життя дореволюц. Грузії («Гордість цеху», «Чайові», «Крива душа», «Кучеряве дерево»), монографії з історії грузинської літератури.
- ↑ а б საქართველოს ბიოგრაფიული ლექსიკონი — 2001.
- ↑ ვასილ ბარნოვი. www.nplg.gov.ge (груз.). Процитовано 18 серпня 2024.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.