Рада Європейського Союзу: відмінності між версіями

Рада Європейського Союзу {{lang-англ. The Council of the European Union| Іншими офіційними мовами ЄС: Англійська: European Union Болгарська: Европейски съюз Грецька: Ευρωπαϊκή Ένωση Данська: Den Europæiske Union Естонська: Euroopa Liit Ірландська: An tAontas Eorpach Іспанська: Unión Europea Італійська: Unione europea Латиська: Eiropas Savienība Литовська: Europos Sąjunga Мальтійська: Unjoni Ewropea Нідерландська: Europese Unie Німецька: Europäische Union Польська: Unia Europejska Португальська: União Europeia Румунська: Uniunea Europeană Словацька: Európska únia Словенська: Evropska unija Угорська: Európai Unió Фінська: Euroopan unioni Французька: Union européenne Хорватська: Europska unija Чеська: Evropská unie Шведська: Europeiska unionen }}
Загальна інформація:
Юрисдикція:	Європейський Союз
Тип:	Інституції Європейського Союзу
Частина від:	Законодавча процедура Європейського Союзу
Палати:	10 рад Рада з питань сільського господарства та риболовлі Рада з економічних і фінансових питань Рада з питань конкурентоспроможності Рада з питань освіти, молоді, культури та спорту Рада з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров'я і захисту прав споживачів Екологічна рада Рада міністрів закордонних справ Рада з загальних питань Рада юстиції та внутрішніх справ Рада з питань транспорту, телекомунікацій та енергетики
Дата заснування:	1 липня, 1967 (1967-07-01)
Попередник:	Спеціальна Рада міністрів ЄСВС Рада Євратому Рада ЄЕС
Структура:
Головування:	Данія з 1 липня 2025 року
Генеральна секретарка:	Тереза Бланшет з 1 листопада 2022 року
Висока представниця Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки:	Кая Каллас з 1 грудня 2024 року
Адреса:
Адреса:	Європа (будівля) Брюссель, Бельгія
Офіційний вебсайт:
www.consilium.europa.eu
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рада Європейського Союзу

Європейський Союз

Це одна із статей, що входять до серії: Політичний устрій Європейського Союзу

Держави-члени (27) Австрія Бельгія Болгарія Греція Данія Естонія Ірландія Іспанія Італія Кіпр Латвія Литва Люксембург Мальта Нідерланди Німеччина Польща Португалія Румунія Словаччина Словенія Угорщина Фінляндія Франція Хорватія Чехія Швеція Держави-кандидатки Албанія Боснія та Герцеговина Молдова Північна Македонія Сербія Україна Чорногорія Держави, переговори про вступ яких призупинені Грузія Туреччина Держави-заявниці Косово Спеціальні території Бельгійсько-німецькі відносини Франко-німецькі відносини Нідерландсько-німецькі відносини ЄС-3 Вихід

Договори та декларації Декларація Шумана (1950) Паризький договір (1951) Європейська декларація (1951) Звіт Спаака (1956) Римські договори (1957) Договір про Євроатом (1957) Брюссельський договір (1965) Урочиста декларація (1983) Єдиний європейський акт (1986) Маастрихтський договір (1992) Амстердамський договір (1997) Ніццький договір (2001) Берлінська декларація (2007) Лісабонська угода (2007) Стаття 7 Стаття 50 Право на неучасть Договори про приєднання 1972, 1979, 1985, 1994, 2003, 2005, 2011 Договори про вихід 1984, 2020 Інші угоди Шенгенська угода (1985) Угода про Європейську економічну зону (1992) Розірвані договори та угоди Європейська конституція (2004) Перегляд членства Сполученого Королівства (2015–2016)

Право Acquis communautaire: Примат (Справа 6/64) Субсидіарність Регламент Директива Рішення Рекомендація Висновок Хартія основних прав

Виконавчі інституції Європейська рада Президент: Шарль Мішель (АЛДЄ) Саміти Європейська комісія ІІ Комісія фон дер Ляєн Президентка: Урсула фон дер Ляєн (ЄНП) Віцепрезидент Європейської комісії Європейський комісар Європейська публічна служба Генеральна секретарка: Ілзе Юхансоне

Законодавчі інституції Законодавча процедура Головування у Раді Європейського Союзу Угорщина (липень–грудень 2024) Конфігурації РЗП РМЗС РМЕФС Єврогрупа РСГР РЗСПОЗЗПС COMPET РТТЕ ЕР РЮВС РОМКС Голосування Генеральний секретаріат Генеральна секретарка: Тереза Бланшет Підготовчі органи Ради ЄС Комітет постійних представників Робоча група ради Європейський парламент (депутати) Президентка: Роберта Мецола Найбільші фракції: ЄНП: Манфред Вебер СіД: Іратхе Ґарсія Депутат Європарламенту (705) Бюро Віцепрезидент Квестор Конференція Комітети Національні парламенти

Судові інституції Суд Європейського Союзу Суд Справедливости Члени Генеральний адвокат Судові рішення Загальний Суд

Аудиторські інституції Європейський суд аудиторів Інші установи Служба внутрішнього авдиту ЄК Комітет ЄП з бюджетного контролю Рада з економічних і фінансових питань Офіс боротьби з шахрайством Прокуратура

Європейський центральний банк Президентка: Крістін Лаґард Євросистема ЄСЦБ ЕМС Банкноти євро Монети євро

Інші установи Євратом Атомна енергетика Економічний і монетарний союз Валюти Єврогрупа Єврозона Розширення єврозони ERM Шенгенська зона Шенгенська угода Прюмська конвенція Шенгенська інформаційна система Візова інформаційна система Візова політика Розширення Шенгенської зони Європейська економічна зона Спільний комітет ЄЕЗ Європейське посвідчення особи Мікродержави та Європейський Союз Група Європейського інвестиційного банку Інвестиційний банк Інвестиційний фонд Інституції ЄІБ Європейський стабілізаційний механізм Договір про створення Європейського стабілізаційного механізму Європейський університетський інститут Європейський університетський інститут Єдиний патентний суд Унітарний патент Агентства Децентралізовані агентства ЄС Агентства єдиного ринку Агентства СЗБП Агентства ПСБЮ Агентства ЄСФН Органи ЄМВ Виконавчі органи ЄС Агентства Євроатома Децентралізовані незалежні органи ЄС Європейський інститут інновацій і технологій Прокуратура Організації ЄС Європейська рада із захисту даних Орган для європейських політичних партій та європейських політичних фондів Спільні підприємства ЄС та Євроатома Інші незалежні установи Європейський інспектор із захисту даних Європейський омбудсмен Дорадчі органи Комітет регіонів Соціально-економічний комітет Комітет з питань політики та безпеки Військовий комітет Європейського Союзу Космічна рада ЄС/ЄКА Міжвідомчі установи Офіс публікацій Європейського Союзу Служба зовнішніх справ Європейський офіс відбору персоналу Офіс боротьби з шахрайством Європейська школа управління

Внутрішня політика Бюджет Митний союз Угоди про вільну торгівлю Внутрішній ринок Простір свободи, безпеки та юстиції Політики: Сільськогосподарська Енергетична Рибна Регіональна Громадянство: Паспорти Пан'європейська ідентичність Пан'європеїзм Євроскептицизм Європейський банківський союз Європейський банківський нагляд Єдиний механізм вирішення Союз ринків капіталу Європейська система фінансового нагляду Інтеграція: Наддержавність Єврофедералізм СШЄ Європа різних швидкостей Посилене співробітництво Право на неучасть Вихід

Зовнішня політика Високий представник: Жозеп Боррель Служба зовнішніх справ Спільна зовнішня та безпекова політика Спільна політика безпеки та оборони Розширення Подальше розширення Угода про асоціацію з Європейським Союзом Єдиний міграційний простір

Вибори Парламентські виборчі округи Фракції Виборчі округи Фракції Spitzenkandidat Розподіл Політична фундація Референдуми Європейські вибори Результати виборів 1979 1979, 1984, 1989, 1994, 1999, 2004 2009, 2014, 2019, 2024, 2029 (наступні) Політичні партії ЄНП СіД ЄКР АЛДЄ ЄВА ЄКР ЛЗП Зелені — ЄВА ЄОЛ/ЛЗП ЄСПД Незалежні

Недіючі організації Європейські Спільноти (ЄС) Європейська спільнота з вугілля та сталі Європейська економічна спільнота Західноєвропейський союз Європейський Конвент

Не плутати з Європейською радою — інституцією Європейського Союзу.

Не плутати з Радою Європи — міжнародною організацією, що не є частиною Європейського Союзу.

Ра́да Європе́йського Сою́зу (англ. The Council of the European Union), яку в договорах та інших офіційних документах часто називають просто Радою, а менш офіційно – Радою міністрів — третя з семи інституцій Європейського Союзу, перелічених у Договорі про Європейський Союз. Це один із двох законодавчих органів, який разом з Європейським парламентом мають повноваження на внесення змін до проєктів Європейської комісії, яка має право законодавчої ініціативи, або ж накладає на них вето.

Рада Європейського Союзу та Європейська Рада – це єдині інституції ЄС, які є міжурядовими, тобто форумами, учасники яких висловлюють та представляють позицію виконавчої влади своєї держави-члена, будь то посли, міністри чи глави держав/урядів.

Рада засідає у 10 різних конфігураціях, що складаються з 27 національних міністрів (по одному від кожної держави). Точний склад цих конфігурацій залежить від теми, що розглядається; наприклад, під час обговорення сільськогосподарської політики рада формується з 27 національних міністрів, портфель яких включає цю сферу політики (відповідні європейські комісари беруть участь у засіданні, але не голосують).

Склад

Головування в Раді відбувається кожні шість місяців по черзі між урядами держав-членів ЄС, при цьому відповідні міністри відповідної країни, яка головує в будь-який момент часу, забезпечують безперебійне проведення засідань та встановлюють щоденний порядок денний. Безперервність між головуваннями забезпечується домовленістю, згідно з якою три послідовні головування, відомі як тріо головувань, мають спільні політичні програми. Однак Раду у закордонних справах (національні міністри закордонних справ) очолює Високий представник Союзу.

Його рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів у більшості сфер, одноголосно в інших або простою більшістю з процедурних питань. Зазвичай, коли він діє одноголосно, йому потрібно лише консультуватися з Парламентом. Однак у більшості сфер застосовується звичайна законодавча процедура, що означає, що і Рада, і Парламент однаково розподіляють законодавчі та бюджетні повноваження, тобто обидва повинні погодитися, щоб проєкт був прийнятий. У кількох обмежених сферах Рада може сама ініціювати нове законодавство ЄУ.

Генеральний секретаріат Ради Європейського Союзу допомагає Раді Європейського Союзу, головуванню в Раді Європейського Союзу, Європейській Раді та президенту Європейської Ради. Секретаріат очолює Генеральний секретар Ради Європейського Союзу. Секретаріат поділений на одинадцять генеральних директоратів, кожен з яких керується генеральним директором.

Історія

Рада вперше з'явилася в Європейській спільноті з вугілля та сталі (ЄСВС) як «Спеціальна рада міністрів», створена для балансування Вищого органу (наднаціонального виконавчого органу, нині комісії). Первісна Рада мала обмежені повноваження: питання, що стосувалися лише вугілля та сталі, належали до компетенції Органу, а згода ради була потрібна лише для рішень поза межами вугілля та сталі. Загалом Рада контролювала лише Вищий орган (виконавчий орган). У 1957 році Римські договори створили два нових співтовариства, а разом з ними дві нові Ради: Раду Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом) та Раду Європейської економічної спільноти (ЄЕС). Однак через заперечення щодо наднаціональної влади Органу їхні Ради мали більше повноважень; нові виконавчі органи були відомі як «Комісії».

У 1965 році рада постраждала від «кризи порожнього крісла». Через розбіжності між президентом Франції Шарлем де Голлем та пропозиціями комісії щодо сільського господарства, серед іншого, Франція бойкотувала всі засідання ради. Це зупинило роботу Ради, доки глухий кут не був вирішений наступного року Люксембурзьким компромісом. Хоча ініційована авантюрою президента комісії Вальтера Гальштайна, який згодом програв вибори, криза виявила недоліки у роботі Ради.

Згідно з Договором про злиття 1967 року, Спеціальна рада міністрів Євроатому та Рада ЄЕС (разом з іншими незалежними інституціями) були об'єднані в Раду Європейських Спільнот, яка діяла як єдина Рада для всіх трьох інституцій. У 1993 році Рада прийняла назву «Рада Європейського Союзу» після створення Європейського Союзу Маастрихтським договором. Цей договір зміцнив раду, додавши більше міжурядових елементів до системи трьох стовпів. Однак водночас Парламент і Комісія були зміцнені всередині підвалин Спільноти, що обмежило здатність Ради діяти незалежно.

Лісабонський договір скасував систему підвалин і надав Парламенту додаткові повноваження. Він також об'єднав посаду Високого представника Ради з главою зовнішньої політики Комісії, причому ця нова фігура головувала в Раді з питань закордонних справ, а не в Раді, яка керувала ротацією. Європейська Рада була оголошена окремою інституцією від Ради, яку також очолює постійний президент, а різні конфігурації Ради вперше згадані в договорах.

Розвиток Ради характеризувався зростанням влади Парламенту, з яким Рада була змушена ділити свої законодавчі повноваження. Парламент часто чинив опір бажанням Ради. У деяких випадках це призводило до зіткнень між обома інституціями, оскільки система міжурядового підходу ради суперечила парламентській системі, що розвивалася, та наднаціональним принципам.

Повноваження та функції

Основною метою Ради є діяльність як одної з двох палат законодавчого органу ЄС, іншої частиною є Європейський парламент. Однак рада має законодавчу ініціативу тільки в окремих випадках. Спільно з парламентом вона розділяє бюджетну владу Європейського Союзу, а також має більший контроль, ніж парламент, над міжурядовими областями ЄС, таких як зовнішня політика і макроекономічна координація. Нарешті, до набрання чинності Лісабонського договору, Рада формально була виконавчою гілкою влади ЄС. Дехто вважає її еквівалентною верхній палаті законодавчого органу ЄС, хоча в договорах вона не описується як така. Рада представляє виконавчі уряди держав-членів ЄС і знаходиться в будівлі Europa в Брюсселі.

Рада також відіграє важливу роль у формуванні Європейської комісії. Рада, що засідає у складі Ради із загальних питань, за погодженням з новообраним президентом Комісії, затверджує список кандидатів до Комісії, запропонованих державами-членами.

Законодавча процедура

Спрощена ілюстрація правил голосування, що застосовуються в рамках звичайної законодавчої процедури. Фактична процедура включає різні етапи консультацій, спрямовані на досягнення компромісу між позиціями двох законодавчих палат.

Законодавча влада ЄС розділена між Радою, Парламентом та Комісією. У міру розвитку взаємовідносин та повноважень цих інституцій були створені різні законодавчі процедури для прийняття законів. У давнину діяло правило avis facultatif: «Комісія пропонує, а Рада ухвалює»; але зараз переважна більшість законів підлягає звичайній законодавчій процедурі, яка працює за принципом, що для прийняття закону потрібна згода як Ради, так і Парламенту.

Згідно з цією процедурою, Комісія подає законопроєкт Парламенту та Раді. Після першого читання Парламент може запропонувати поправки. Якщо Рада приймає ці поправки, то законодавство вважається схваленим. Якщо ні, то вона приймає «спільну позицію» та подає цю нову версію Парламенту. У другому читанні, якщо Парламент схвалює текст або нічого не ухвалює, текст вважається прийнятим, інакше Парламент може запропонувати подальші поправки до проєкту Ради. Він може бути повністю відхилений абсолютною більшістю членів Європарламенту. Якщо Рада все ще не схвалює проєкт Парламенту, то текст передається до «Погоджувального комітету», що складається з членів Ради та такої ж кількості членів Європарламенту. Якщо комітету вдається прийняти спільний текст, він має бути схвалений у третьому читанні як Радою, так і Парламентом, інакше пропозиція відхиляється.

Кілька інших сфер, де застосовуються спеціальні законодавчі процедури, – це юстиція та внутрішні справи, бюджет та оподаткування, а також деякі аспекти інших сфер політики, такі як фіскальні аспекти екологічної політики. У цих сферах Рада або Парламент одноосібно приймають закони. Використана процедура також залежить від того, який тип інституційного акта використовується. Найсильнішим актом є регламент, акт або закон, який безпосередньо застосовується в повному обсязі. Потім йдуть директиви, які зобов'язують членів до певних цілей, яких вони повинні досягти, але вони роблять це за допомогою власних законів і, отже, мають простір для маневру при прийнятті рішень щодо них. Рішення – це інструмент, спрямований на певну особу або групу та має пряме застосування. Інституції також можуть видавати рекомендації та думки, які є актами м'якого права.

Рада голосує трьома різними способами: одностайність, проста більшість або ж кваліфікована більшість. Здебільшого, Рада голосує кваліфікованою більшістю, що має бути щонайменше 55% держав-членів, які погоджуються (принаймні 15), і разом представляють щонайменше 65% населення ЄС. «Блокуюча меншість» може бути утворена лише щонайменше 4 державами-членами, навіть якщо держави, що заперечують, становлять понад 35% населення.

Одностайність використовується тоді, коли розглядаються питання зовнішньої політики, і в ряді випадків, пов'язаних зі співпрацею поліції і суду.

Резолюції

Резолюції Ради не мають юридичної сили. Зазвичай наміром Ради є визначення майбутньої роботи, передбаченої в конкретній сфері політики, або заклик до дій комісії. Якщо резолюція охоплює сферу політики, яка не повністю входить до компетенції ЄС, вона буде опублікована як «резолюція Ради та представників урядів держав-членів». Прикладами є Резолюція Ради від 26 вересня 1989 року про розвиток субпідряду в Спільноті та Резолюція Ради від 26 листопада 2001 року про споживчий кредит та заборгованість.

Закордонні справи

Правові інструменти, що використовуються радою для Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), відрізняються від законодавчих актів. Згідно з СЗБП, вони складаються зі «спільних позицій», «спільних дій» та «спільних стратегій». Спільні позиції стосуються визначення європейської зовнішньої політики щодо конкретної третьої країни, як-от просування прав людини та демократії в М'янмі, регіону, як-от стабілізаційні зусилля у Великих африканських озерах, або певного питання, як-от підтримка Міжнародного кримінального суду. Спільна позиція, після її узгодження, є обов'язковою для всіх держав ЄС, які повинні дотримуватися та захищати цю політику, яка регулярно переглядається. Спільні дії стосуються скоординованих дій держав щодо розгортання ресурсів для досягнення мети, наприклад, для розмінування або боротьби з поширенням стрілецької зброї. Спільні стратегії визначили мету та зобов'язали ЄС виділити ресурси на це завдання протягом чотирьох років.

Рада повинна дотримуватися одностайності під час голосування з питань зовнішньої політики, оскільки Спільна зовнішня та безпекова політика є «чутливим» питанням (згідно з EUR-Lex). Виняток із цього правила існує у статті 31 Договору про Європейський Союз, яка передбачає обставини, за яких голосування кваліфікованою більшістю дозволено для Ради під час обговорення Спільної зовнішньої та безпекової політики. Стаття 31 містить положення щодо перехідного пункту, а також можливості утримання держав-членів. Крім того, стаття 31 передбачає відступ від «рішення, що визначає дію чи позицію Союзу». Наприкінці 2023 та на початку 2024 року одностайне голосування з питань зовнішньої політики в раді потрапило в заголовки газет через опір прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана наданню допомоги Європейського Союзу Україні. У цьому прикладі Рада дійшла єдиного висновку після обговорень з угорським лідером; раніше, наприкінці 2023 року, Орбан вийшов із зали під час голосування в Раді щодо переговорів про вступ України до ЄС, що гарантувало, що Рада ухвалила це питання без права вето.

Бюджетні повноваження

Законодавча гілка влади офіційно має бюджетні повноваження Союзу. Бюджет ЄС (який становить близько 155 мільярдів євро ) підлягає формі звичайної законодавчої процедури з одним читанням, що надає Парламенту повноваження щодо всього бюджету (до 2009 року його вплив обмежувався певними сферами) на рівних умовах з Радою. Якщо між ними виникають розбіжності, питання передається на розгляд погоджувального комітету, як і у випадку законодавчих пропозицій. Але якщо спільний текст погоджувального комітету не схвалено, Парламент може остаточно прийняти бюджет.

Координування політики держав-членів

Рада відповідає за координацію політики держав-членів в конкретних областях, таких як:

• економічна та фіскальна політика: Рада координує економічну та фіскальну політики держав-членів з метою зміцнення економічного управління в ЄС, контролює їх бюджетну політику і зміцнює фінансову структуру ЄС, а також має справу з юридичними та практичними аспектами валюти «євро», фінансовими ринками і рухом капіталу.
• політика в сфері освіти, культури, молоді та спорту: Рада приймає політичні рамки ЄС і плани роботи в цих областях, в яких викладені пріоритети співпраці між державами-членами.
• політика в області зайнятості: Рада розробляє щорічні керівні принципи і рекомендації для держав-членів, на основі висновків Європейської ради щодо ситуації в області зайнятості в ЄС.

Міжнародні угоди

Рада забезпечує ведення переговорів від імені ЄС угод між країнами ЄС і не є членами ЄС і міжнародними організаціями. Після закінчення переговорів, Рада приймає рішення про підписання та укладення угоди. Рада також приймає остаточне рішення про укладення угоди після того, як парламент дав свою згоду  і вона була ратифікована всіма країнами-членами ЄС.

Ці угоди можуть охоплювати широкі області, такі як торгівля, співробітництво і розвиток, або ж вони можуть мати справу з конкретними суб'єктами, такими як текстиль, рибальство, митниці, транспорту, науки і техніки тощо.

Організація

Правила Ради містить положення, необхідні для її організації та функціонування.

Головування

З 2017 року будівля «Європа», яку можна побачити тут, є місцем засідань Ради.

Головування в раді не є окремою посадою, а обіймається урядом держави-члена. Кожні шість місяців головування змінюється між державами в порядку, визначеному членами ради, що дозволяє кожній державі головувати в органі. З 2007 року кожні три держави-члени співпрацюють протягом своїх вісімнадцяти місяців за спільним порядком денним, хоча лише одна офіційно головує протягом звичайного шестимісячного періоду. Наприклад, головування в другій половині 2007 року, мала Португалія, була другою з трійки держав поряд з Німеччиною та Словенією, з якими Португалія співпрацювала. Рада збирається в різних конфігураціях (як зазначено нижче), тому її склад змінюється залежно від питання, яке має обговорюватися. Особа, яка головує в раді, завжди буде членом від держави, що головує. Делегат від наступної держави, що головує, також допомагає головуючому члену та може взяти на себе роботу, якщо його запросять. Винятком, однак, є Рада у закордонних справах, яку з моменту набрання чинності Лісабонського договору очолює Високий представник.

Роль Головування є адміністративною та політичною. З адміністративної точки зору, воно відповідає за процедури та організацію роботи ради протягом її терміну повноважень. Це включає скликання ради на засідання, а також керівництво роботою COREPER та інших комітетів і робочих груп. Політичний елемент полягає в успішному вирішенні питань та посередництві в раді. Зокрема, це включає встановлення порядку денного ради, що надає Головуванню суттєвий вплив на роботу ради протягом її терміну повноважень. Головування також відіграє важливу роль у представництві Ради в ЄС та представництві ЄС на міжнародному рівні, наприклад, в Організації Об'єднаних Націй.

Конфігурації

З юридичної точки зору, рада є єдиним цілим (це означає, що технічно будь-яка конфігурація Ради може приймати рішення, що належать до компетенції будь-якої іншої конфігурації Ради) , але на практиці вона поділена на кілька різних конфігурацій ради (або «(кон)формацій»). Стаття 16(6) Договору про Європейський Союз передбачає:

Рада повинна збиратися різними складами, список яких повинен бути затверджений відповідно до статті 236 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Рада з загальних питань узгоджує роботу всіх конфігурацій. Разом з президентами Європейської Ради і Єврокомісії вона повинна підбивати підсумки засідань Європейської Ради

Рада міністрів закордонних справ повинна розробити зовнішні дії Союзу на основі стратегічних орієнтирів, встановлених Європейською радою і забезпечити те, щоб дії Союзу були послідовним.

Кожна конфігурація ради займається різною функціональною сферою, наприклад, сільським господарством та рибальством. У цій формації рада складається з міністрів від кожного уряду штату, які відповідають за цю сферу: міністрів сільського господарства та рибальства. Головою цієї ради є член від штату, який головує (див. розділ вище). Аналогічно, Рада з економічних та фінансових питань складається з національних міністрів фінансів, і вони все ще є по одному від штату, а головує член від країни, що головує. Ради збираються нерегулярно протягом року, за винятком трьох основних конфігурацій (три головні нижче), які збираються раз на місяць. Станом на 2026, існує десять формацій.

Рада з загальних питань

Рада з загальних справ координує роботу ради, готує засідання Європейської ради та займається питаннями, що стосуються різних формавацій ради.

Рада міністрів закордонних справ

Під головуванням Високого представника, а не Президента, вона керує СЗБП, Спільною політикою безпеки та оборони, торгівлею та співпрацею у сфері розвитку. Іноді вона проводить засідання в оборонному складі.

Рада з економічних і фінансових питань

Складається з міністрів економіки та фінансів держав-членів. Вона охоплює бюджетні питання та питання єврозони через неформальну групу, що складається лише з міністрів країн-членів єврозони (Єврогрупа).

Рада з питань сільського господарства та риболовлі

Складається з міністрів сільського господарства та рибальства держав-членів. Вона розглядає питання, що стосуються Спільної сільськогосподарської політики, Спільної рибної політики, лісового господарства, органічного землеробства, безпеки харчових продуктів та кормів, насіння, пестицидів та рибальства.

Рада юстиції та внутрішніх справ

Ця конфігурація об’єднує міністрів юстиції та міністрів внутрішніх справ держав-членів. Включає цивільний захист.

Рада з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров'я і захисту прав споживачів

Складається з міністрів зайнятості, соціального захисту, захисту прав споживачів, охорони здоров'я та рівних можливостей.

Рада з питань конкурентоспроможності

Створена у червні 2002 року шляхом об'єднання трьох попередніх конфігурацій (внутрішній ринок, промисловість та дослідження). Залежно від питань порядку денного, ця формація складається з міністрів, відповідальних за такі сфери, як європейські справи, промисловість, туризм та наукові дослідження. З набранням чинности Лісабонського договору ЄС набув компетенції у космічних питаннях, а космічна політика була передана Раді з питань конкурентоспроможності.

Рада з питань транспорту, телекомунікацій та енергетики

Створена у червні 2002 року шляхом об'єднання трьох політичних груп в рамках однієї конфігурації, а склад її змінюється залежно від конкретних пунктів порядку денного. Ця формація збирається приблизно раз на два місяці.

Екологічна рада

Складається з міністрів довкілля, які зустрічаються приблизно чотири рази на рік.

Рада з питань освіти, молоді, культури та спорту

Складається з міністрів освіти, культури, молоді, зв'язку та спорту, які зустрічаються приблизно три-чотири рази на рік. Включає авдіовізуальні питання.

Інше

Доповнюючи це, Політичний та безпековий комітет (PSC) об'єднує послів для моніторингу міжнародної ситуації та визначення політики в рамках СПБО, особливо в кризових ситуаціях. Європейська рада подібна до конфігурації ради та діє аналогічним чином, але складається з національних лідерів (глав урядів або держав) та має свого власного президента, з 2019 року Шарля Мішеля. Мета цього органу полягає у визначенні загального «імпульсу» Союзу. Європейська рада займається такими важливими питаннями, як призначення президента Європейської Комісії, який бере участь у засіданнях органу.

Компонент Єврозони Екофіну, Єврогрупа, також є офіційною групою зі своїм власним президентом. Її аналогом у Європейській Раді є саміт євро, формалізований у 2011 році, та Угода про стабільність, управління та координацію.

Після набрання чинности рамкової угоди між ЄС та ЄКА відбулася конфігурація Космічної ради — спільне та паралельне засідання Ради ЄС та Ради ЄКА на рівні міністрів, присвячене впровадженню Європейського космічного простору (ESP), прийнятого обома організаціями.

Адміністрація

Генеральний секретаріат забезпечує безперервну інфраструктуру ради, здійснюючи підготовку до засідань, готуючи проєкти звітів, переклад, ведення записів, документів, порядок денний та допомагаючи головуванню. Генеральний секретар очолює Секретаріат. Секретаріат поділений на одинадцять генеральних директоратів, кожен з яких керується генеральним директором.

Комітет постійних представників (COREPER) – орган, що складається з представників держав (послів, державних службовців тощо), які зустрічаються щотижня для підготовки роботи та завдань ради. Він контролює та координує роботу, а також взаємодіє з Парламентом щодо законодавства, що приймається за принципом спільного прийняття рішень. Він поділений на дві групи: представників (Coreper II) та їхніх заступників (Coreper I). Сільське господарство окремо розглядається Спеціальним комітетом з питань сільського господарства (SCA). Численні робочі групи подають свої звіти Раді через Coreper або SCA.

Система голосування

Лісабонський договір передбачав зміну виборчої системи з 1 листопада 2014 року для більшості випадків на подвійну більшість кваліфікованої більшості, яка замінила систему вагових коефіцієнтів голосування. Рішення, прийняті радою, мають бути прийняті 55% держав-членів, які представляють щонайменше 65% населення ЄС.

Майже всі члени ради є членами політичної партії на національному рівні, і більшість із них є членами політичної партії європейського рівня. Однак Рада складається для представлення держав-членів, а не політичних партій, а характер коаліційних урядів у низці держав означає, що партійний склад у різних конфігураціях Ради залежить від того, якій внутрішній партії було призначено портфель. Однак широка ідеологічна узгодженість уряду в кожній державі впливає на характер закону, який розробляє Рада, і на те, якою мірою зв'язок між внутрішніми партіями чинить тиск на членів Європейського парламенту, щоб ті голосували певним чином.

Розташування

Згідно з рішенням Європейської Ради в Единбурзі, прийнятим у грудні 1992 року, Рада має місцезнаходження в Брюсселі, але у квітні, червні та жовтні вона проводить свої засідання в Люксембурзі. Між 1952 і 1967 роками Рада ЄСВС проводила свої засідання в Люксембурзі в муніципальному центрі на площі Плас д'Арм. Її секретаріат неодноразово переїжджав, але між 1955 і 1967 роками він розташовувався в районі Верлоренкост. У 1957 році, зі створенням двох нових Спільнот з власними Радами, право вибору місця розташування було надано чинному головуванню. На практиці це мало бути замку Валь-Дюшес до осені 1958 року, після чого вона переїхала на вулицю Равенштайнстраат, 2, у Брюсселі.

Згідно з угодою 1965 року (фінально затвердженою Единбурзькою угодою та доданою до договорів) щодо місцезнаходження нещодавно об'єднаних інституцій, рада мала знаходитися в Брюсселі, але протягом квітня, червня та жовтня збиралася б у Люксембурзі. Секретаріат ЄСВС переїхав з Люксембурга до секретаріату Ради об'єднаного органу в будівлі Равенштайн у Брюсселі. У 1971 році рада та її секретаріат переїхали до будівлі Карла Великого, поруч із Берлемон, де розміщувалася комісія, але Рада швидко втратила приміщення, і адміністративний відділ Секретаріату переїхав до будівлі за адресою 76 Rue Joseph II/Jozef II-straat, а протягом 1980-х років мовні відділи переїхали до будівель Nerviens, Frère Orban та Guimard.

У 1995 році Рада переїхала до будівлі Юстуса Ліпсіуса, що розташована навпроти Карла Великого. Однак, його штат продовжував зростати, тому він продовжував орендувати будівлю Frère Orban для розміщення фінського та шведського мовних відділів. Штат продовжував зростати, і Рада, окрім володіння, орендувала будівлі Justus Lipsius, Kortenberg, Froissart, Espace Rolin та Woluwe Heights. З моменту придбання будівлі Lex у 2008 році, три вищезгадані будівлі більше не використовуються службами Ради.

Коли рада проводить засідання в Люксембурзі, вона збирається в конференц-центрі Кірхберґа, а її офіси розташовані в Європейському центрі на плато Кірхберґ. Рада також час від часу збиралася у Страсбурзі, в різних інших містах, а також за межами Союзу: наприклад, у 1974 році, коли вона зустрічалася в Токіо та Вашингтоні, округ Колумбія, під час переговорів з питань торгівлі та енергетики. Згідно з чинними правилами процедури ради, рада може за надзвичайних обставин проводити одне зі своїх засідань за межами Брюсселя та Люксембурга.

З 2017 року і Рада Європейського Союзу, і Європейська Рада прийняли спеціально збудовану будівлю «Європа» як свою офіційну штаб-квартиру, хоча вони продовжують використовувати приміщення, що надаються сусідньою будівлею «Юстус Ліпсіус». Центральним елементом нової будівлі, характерною багатоповерховою спорудою у формі «ліхтаря», у якій розташована головна зала засідань, використовується в нових офіційних логотипах обох інституцій ЄС.

Див. також

• Інституції Європейського Союзу

Посилання

• Офіційний вебсайт Ради – Європа
  • Про Раду
  • Конфігурації Ради
  • Пряма трансляція
  • PRADO – Публічний реєстр справжніх проїзних документів та документів, що посвідчують особу, онлайн-версії Ради Європейського Союзу
• Доступ до документів Ради ЄС на EUR-Lex
• Рада Європейського Союзу. [Архівовано 7 June 2011 у Wayback Machine.] – Європейський навігатор
• З архівними матеріалами, що стосуються Ради Європейського Союзу, можна ознайомитися в Історичному архіві Європейського Союзу у Флоренції.