Component Object Model

COM (Component Object Model) — платформа компонентно-орієнтованого програмування розроблена в 1993 році компанією Microsoft; дозволяє використання міжпроцесної взаємодії (inter-process communication) та динамічного створення об'єктів у любій мові програмування, що підтримує технологію. Використовується переважно у ОС Віндовз, хоча була реалізована на декількох платформах.

Основним поняттям, яким оперує технологія COM, є COM-компонент. Програми, побудовані на технології COM фактично не являються автономними програмами, а представляють собою набір взаємодіючих між собою COM-компонентів. Кожен компонент має унікальний ідентифікатор GUID і може одночасно використовуватися багатьма програмами. Компоненти взаємодіють між собою через COM-інтерфейси — набори абстрактних функцій і властивостей. Кожен COM-компонент повинен підтримувати стандартний інтерфейс «IUnknown», який об'єднує базові засоби для роботи з компонентом.

Windows API об'єднує базові функції, що дозволяють використовувати COM-компоненти. Бібліотека MFC і, особливо, ATL/WTL забезпечують більш гнучкі і зручні засоби для роботи з COM.

Історія

Стандарт COM був розроблений в 1993 році корпорацією Майкрософт як основа для розвитку технології OLE. Технологія OLE 1.0 вже дозволяла створювати так звані «складені документи» (англ. compound documents): наприклад, в пакеті Microsoft Office ця технологія дозволяла включати діаграми Microsoft Excel в документи Microsoft Word). Стандарт COM мав уніфікувати процес створення, впровадження і скріплення таких упроваджуваних об'єктів, а також стандартизувати розробку додатків, що використовують упроваджувані об'єкти.

Плутанина в назвах

В 1996 році майкрософту спробувала перейменувати технологію OLE в ActiveX, але це вдалося лише частково. Наприклад, технологія OLE дозволяла створювати так звані елементи управління OLE (англ. OLE Controls, або OCX) — повторно використовувані елементи призначеного для інтерфейсу користувача, які були побудовані на стандарті COM. Ці елементи управління OLE були перейменовані в елементи управління ActiveX (англ. ActiveX controls), хоча розширення файлів «.ocx» за ними залишилося. Потім Майкрософт став активно просувати ActiveX в Інтернет, включивши підтримку елементів ActiveX в свій популярний браузер Internet Explorer. В результаті назва OLE залишилася тільки за технологією складених документів і локальних упроваджуваних об'єктів. А мережеві OLE-об'єкти стали називати по-новому — ActiveX.

Деяка плутанина між поняттями OLE і ActiveX зберігається досі, але мова йде про ті самі COM-технології. Причому, іноді навіть плутають поняття OLE і COM. Так, упроваджувані OLE-об'єкти іноді називають COM-об'єктами, а OLE-контейнери COM-контейнерами, тощо.

Принципи роботи COM

Основним поняттям, яким оперує технологія COM, є COM-компонент. Програми, побудовані на технології COM, фактично не є автономними програмами, а є набором COM-компонентів, що взаємодіють між собою. Кожен компонент має унікальний ідентифікатор (GUID) і може одночасно використовуватися багатьма програмами. Компонент взаємодіє з іншими програмами через COM-інтерфейси — набори абстрактних функцій і властивостей. Кожен COM-компонент має, як мінімум, підтримувати стандартний інтерфейс «IUnknown», який надає базові засоби для роботи з компонентом.

Windows API надає базові функції, що дозволяють використовувати COM-компоненти. Бібліотеки MFC і, особливо, ATL/WTL надають набагато гнучкіші і зручніші засоби для роботи з COM. Бібліотека ATL від Майкрософт до цих пір залишається найпопулярнішим засобом створення COM-компонентів. Але, часто, COM-розробка залишається ще досить складною справою, програмістам доводиться вручну виконувати багато рутинних завдань, пов'язаних з COM (особливо це помітно у разі розробки на C++). Згодом (у технологіях COM+ і особливо .NET) Майкрософт спробував спростити завдання розробки COM-компонентів.