Перегляд вихідного коду сторінки Операція «Мюнхен»

{{infobox military conflict
|conflict     = <big>Операція «Мюнхен»</big><br/>Unternehmen München
|partof       = [[Операція «Барбаросса»]]
|image        = Bundesarchiv B 145 Bild-F016207-0014, Pruth, Sturmgeschütz auf Behelfsbrücke.jpg
| size        = 300px
|caption      = Німецька [[штурмова гармата]] [[Sturmgeschütz III]] долає дерев'яний міст через річку [[Прут]]. Операція «Мюнхен». 2 липня [[1941]] р.
|date         = [[2 липня|2]]—[[26 липня]] [[1941]] р.
|place        = [[Молдавська Радянська Соціалістична Республіка|МРСР]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]
|coordinates  = 
|territory    = Окуповані землі Молдови та Південно-Західної України; <br/>відновлено румунський контроль над Бессарабією, Північною Буковиною та [[Край Герца|регіоном Герца]], анексованими в 1940 році СРСР
|result       = Стратегічна перемога німецько-румунських військ, поразка радянського [[Південний фронт (Друга світова війна)|Південного фронту]]
|status       = 
|combatant1   = {{GERnazi}}<br/>{{Прапорець|ROU}} [[Румунське королівство]]
|combatant2   = {{URS}}
|commander1   = {{Прапорець|ROU}} [[Іон Антонеску]]<br/>{{Прапорець|GERnazi}} [[Ойген Ріттер фон Шоберт|Ойген фон Шоберт]]<br/>{{Прапорець|ROU}} [[Петре Думітреску]]<br/>{{Прапорець|ROU}} [[Ніколае Чуперке]]<br/>{{Прапорець|ROU}} [[Хорія Мачелларіу]]<br/>{{Прапорець|GERnazi}} [[Курт Пфлюгбайль]]
|commander2   = {{Прапорець|URS}} [[Тюленєв Іван Володимирович|І. В.&nbsp;Тюленєв]]<br/>{{Прапорець|URS}} [[Черевиченко Яків Тимофійович|Я.&nbsp;Т.&nbsp;Черевиченко]]<br/>{{Прапорець|URS}} [[Смирнов Андрій Кирилович|А.&nbsp;К.&nbsp;Смирнов]]<br/>{{Прапорець|URS}} [[Абрамов Микола Йосипович|М.&nbsp;Й.&nbsp;Абрамов]]
|units1       = {{Прапорець|GERnazi}}/{{Прапорець|ROU}} група армій «Антонеску»
|units2       = {{Прапорець|URS}} [[Південний фронт (Друга світова війна)|Південний фронт]]
|strength1    = 325 685 о/с<ref>Axworthy, Mark; Scafes, Cornel; Craciunoiu, Cristian (1995). Third Axis Fourth Ally: Romanian Armed Forces in the European War, 1941—1945. London: Arms & Armour Press. р. 45. ISBN 1-85409-267-7.</ref><br/>60 танків<br/>~6 000 гармат і мінометів<br/>672 літаків
|strength2    = 364 700 о/с<br/>1 149 танків<br/>5 554 гармат і мінометів<br/>1 750 літаків
|casualties1  = {{Прапорець|ROU}} '''Загалом: 22 765'''<br/>4271 [[Загиблий у бою|загиблий]], 12 326 [[Поранений у бою|поранених]], 6168 [[Зниклий безвісти|зниклих безвісти]]<br/>58 літаків<ref name="worldwar2.ro">{{Cite web |url=https://www.worldwar2.ro/operatii/?article=5 |title=Operation München — retaking Bessarabia and Northern Bukovina — 1941 |accessdate=27 липня 2019}}</ref><ref name="hwar1941">{{Cite web |url=http://hwar1941.narod.ru/u.htm |title=Южный фронт |accessdate=27 липня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190707174450/http://hwar1941.narod.ru/u.htm |archivedate=7 липня 2019 |deadurl=no }}</ref>
|casualties2  = {{Прапорець|URS}} '''Загалом: 17 893'''<br/>8519 [[Загиблий у бою|загиблих]]/[[Зниклий безвісти|зниклих безвісти]], 9374 [[Поранений у бою|поранених]]<ref name="worldwar2.ro"/>255 літаків<ref>Frank Joseph, The Axis Air Forces: Flying in Support of the German Luftwaffe, ABC-CLIO, 2011, p. 164</ref>
|notes        = 
}}
{{Операція «Барбаросса»}}
'''Операція «Мюнхен»''' ({{lang-de|Unternehmen München}}, {{lang-ro|Operaţiunea München}})&nbsp;— німецько-румунський [[наступ]] на південному фланзі [[Німецько-радянська війна|німецько-радянського фронту]] в ході [[Операція «Барбаросса»|вторгнення до Радянського Союзу]]. [[Військова операція]] «Мюнхен» проводилася в липні 1941 року на території сучасної [[Молдова|Молдови]] та Південно-Західної України, і стала одним з епізодів [[Прикордонні битви (1941)|прикордонних боїв]] німецько-радянської війни. Для [[Румунське королівство|Румунії]] ця операція мала за мету силове повернення [[Північна Буковина|Північної Буковини]], [[Бессарабія|Бессарабії]] та [[Край Герца|регіону Герца]], які під військово-дипломатичним тиском з боку СРСР, [[Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР|були анексовані Червоною армією]] за рік до того<ref>{{Cite web |url=http://www.newsmoldova.md/newsline/20100824/188200126.html |title=Istoric moldovean — Moldova încă în anii 90 a condamnat Pactul Molotov-Ribbentrop nu de una singură, ci împreună cu toate republicile unionale |accessdate=29 серпня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120227145609/http://www.newsmoldova.md/newsline/20100824/188200126.html |archivedate=27 лютого 2012 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.moldova.org/page/declaration-of-independence-of-the-republic-of-moldova-487-eng.html |title=Declaration of Independence of the Republic of Moldova |accessdate=29 серпня 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130830060305/http://www.moldova.org/page/declaration-of-independence-of-the-republic-of-moldova-487-eng.html |archivedate=30 серпня 2013 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://unimedia.md/?mod=news&id=20961 |title=Poziția oficială a Academiei de Ştiinţe: 28 iunie 1940 a fost zi de ocupaţie sovietică |accessdate=2 жовтня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110221013107/http://unimedia.md/?mod=news&id=20961 |archivedate=21 лютого 2011 |deadurl=no }}</ref>.

У результаті проведеного наступу військам радянського [[Південний фронт (Друга світова війна)|Південного фронту]] була завдана поразка, і вони відступили на рубіж старого румунсько-радянського кордону по річці [[Дністер]].
[[Файл:Южен фронт ВСВ (22.06 - 10.07.1941).png|thumb|праворуч|220пкс|Операція «Мюнхен»]]

У радянській та пострадянській [[Військова історія|військовій історіографії]] операція знана як ''«прикордонна [[оборонна операція]] в Молдавії та на півдні України»'', або ''«[[оборонна операція в Північній Буковині та Бессарабії]]»''<ref name="history.org.ua">{{Cite web |url=http://www.history.org.ua/?termin=Oboronna_operatsiia_v_Pivnichnij_Bukovyni_j_Bessarabii_1941 |title=Оборонна операція в Північній Буковині та Бессарабії // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.: іл. |accessdate=12 серпня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150924131634/http://www.history.org.ua/?termin=Oboronna_operatsiia_v_Pivnichnij_Bukovyni_j_Bessarabii_1941 |archivedate=24 вересня 2015 |deadurl=no }}</ref>.

== Історія ==

=== Передумови ===
Зранку [[22 червня]] [[1941]] року, відповідно до [[план «Барбаросса»|плану «Барбаросса»]], німецька авіація завдала ударів по радянських аеродромах, а також по районах зосередження військ, [[Фортифікаційна споруда|фортифікаційних спорудах]], [[штаб]]ах та [[Колона військова|колонах]], що висувалися. Після нетривалої [[артилерійська підготовка|артилерійської підготовки]] війська вермахту [[Хроніка Німецько-радянської війни/Червень 1941 року|перейшли в наступ майже по всьому німецько-радянському кордону]] від [[Балтійське море|Балтійського моря]] до [[Східні Карпати|Східних Карпат]]. Величезною [[Прикордонні битви (1941)|прикордонною битвою]] на гігантському просторі почалася '''''[[німецько-радянська війна]]'''''<ref>Баграмян И.X. [http://militera.lib.ru/memo/russian/bagramyan1/index.html Так начиналась война] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190722172300/http://militera.lib.ru/memo/russian/bagramyan1/index.html |date=22 липня 2019 }}.&nbsp;— М.: Воениздат, 1971.</ref>.

На південному фланзі війни на територію України вторглася німецька [[група армій «Південь»]] під командуванням [[генерал-фельдмаршал]]а [[Герд фон Рундштедт|Г.фон Рундштедта]]. [[Група армій]] здійснювала стратегічний наступ у загальному напрямі [[Устилуг]]&nbsp;— [[Житомир]]&nbsp;— [[Київ]], де оборонялося найпотужніше угруповання Червоної армії&nbsp;— [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західний фронт]] [[генерал-полковник]]а [[Кирпонос Михайло Петрович|Кирпоноса М. П.]]<ref>Василевский А.&nbsp;М.&nbsp;[http://militera.lib.ru/memo/russian/vasilevsky/index.html Дело всей жизни] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190305231608/http://militera.lib.ru/memo/russian/vasilevsky/index.html |date=5 березня 2019 }}.&nbsp;— М.: Политиздат, 1978. стр.101, 106</ref><ref>Артём Ивановский. [https://history.wikireading.ru/134942 Утерянные победы Красной армии.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190722172004/https://history.wikireading.ru/134942 |date=22 липня 2019 }} Издательство: ."Эксмо"., 2007 г., 320 страниц. стор.53</ref>. Головний удар цієї групи армій завдавався [[Львівсько-Чернівецька операція|північніше від львівського виступу]]. Використовуючи 15&nbsp;— 20-кілометрові проміжки між радянськими дивізіями [[Ешелон (військова справа)|першого ешелону оборони]] і велику перевагу, за рахунок концентрації значних сил на напрямках головного удару, німецькі війська в перший же день війни прорвалися на глибину до 30 кілометрів вглиб радянської території<ref name="encyclopedia.mil.ru">{{Cite web |url=http://encyclopedia.mil.ru/encyclopedia/military_literature/info.htm?id=10323699%40morfLiterature |title=Группа авторов 1941 год — уроки и выводы 1941 год — уроки и выводы. — М.: Воениздат, 1992.: 1941 год — уроки и выводы. — М.: Воениздат, 1992. |accessdate=21 липня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180115120354/http://encyclopedia.mil.ru/encyclopedia/military_literature/info.htm?id=10323699@morfLiterature |archivedate=15 січня 2018 |deadurl=no }}</ref>.

Друга частина угруповання військ генерал-фельдмаршала фон Рундштедта була зосереджена в північній частині [[Румунське королівство|Румунії]]. Напередодні вторгнення з німецьких та румунських військ, що перебували на території цієї країни була сформована група армій «Антонеску», за ім'ям [[Іон Антонеску|румунського диктатора]], що формально очолив це угруповання, але питання планування та застосування військ здійснювалося безпосередньо німецьким штабом генерала [[Ойген Ріттер фон Шоберт|фон Шоберта]]<ref name="Kirchubel, р.41">Kirchubel, Robert (2003). Operation Barbarossa 1941: Army Group South. Osprey Publishing. р.41 ISBN 978-1782004257.</ref>. Відповідно до загального плану операції група армій «Антонеску» мала оборонятися та перебувати в готовності до дії за двома варіантами розвитку подій. Якщо радянські війська почнуть відходити від румунсько-радянського кордону, передбачалося проведення операції «Нахштосс»&nbsp;— переслідування Червоної армії та перешкоджання їхньому планомірному відведенню за старий кордон по річці [[Дністер]]. У разі утримання радянськими військами кордону вздовж [[Прут]]а і виникнення необхідності прориву оборони вводився в дію план операції «Мюнхен»<ref name="Свищев">{{Cite web |url=http://gm-vicsv.narod.ru/ww2/ww2_2_4.htm |title=ПРИГРАНИЧНОЕ СРАЖЕНИЕ В МОЛДАВИИ И НА ЮГЕ УКРАИНЫ |accessdate=10 липня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130312063331/http://gm-vicsv.narod.ru/ww2/ww2_2_4.htm |archivedate=12 березня 2013 |deadurl=no }}</ref>.

Перший ешелон ударного угруповання, [[11-та армія (Третій Рейх)|11-та німецька]] та 3-тя і 4-та румунські армії, повинні були форсувати [[Прут]] у його верхній течії й наступати на північний схід у загальному напрямку на [[Могилів-Подільський]] і далі на [[Вінниця|Вінницю]] для з'єднання з угрупованням групи армій, що наступало на півночі України<ref name="rkka.ru">{{Cite web |url=http://rkka.ru/oper/yuzhfr/main.htm |title=Действия войск Южного фронта в начальном периоде Великой Отечественной войны |accessdate=10 липня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120521040933/http://rkka.ru/oper/yuzhfr/main.htm |archivedate=21 травня 2012 |deadurl=no }}</ref><ref>Сборник военно-исторических материалов Великой Отечественной войны. Вып. 18. М., 1960. С. 171—176</ref><ref>Юновидов А. С. [http://militera.lib.ru/h/yunovidov_as01/index.html Десанты 1941 года] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190703175153/http://militera.lib.ru/h/yunovidov_as01/index.html |date=2019-07-03 }}.&nbsp;— М.: Яуза: Эксмо, 2009.</ref>.

== Положення сторін ==
{{External media
|image1=[https://www.worldwar2.ro/images/content/harta_basarabia.jpg Карта операції «Мюнхен» <small>(румунською мовою)</small>]
}}

=== Підготовка радянських військ ===
На початок німецько-радянської війни 480-км державний кордон СРСР з Румунією від [[Липкани|Липкан]] до Чорного моря прикривали формування [[Одеський військовий округ|Одеського військового округу]] (командувач генерал-полковник Черевиченко Я. Т.) та прикордонні війська Молдавського та Українського прикордонних округів{{#tag:ref|Ділянку [[Румунсько-український кордон|кордону з Румунією, що проходив по Україні]], охороняли прикордонники 97-го Чернівецького прикордонного загону Українського округу (начальник генерал-майор [[Хоменко Василь Опанасович|Хоменко В. О.]]).|group=Прим.}}<ref name="Малютина">[http://history.milportal.ru/prigranichnye-srazheniya/?print=print Малютина Т.&nbsp;П.&nbsp;Приграничные сражения на советско-румынской границе 22 июня&nbsp;— 2 июля 1941 года]</ref>. З ними взаємодіяла [[Дунайська військова флотилія (СРСР)|Дунайська військова флотилія]] під командуванням контр-адмірала Абрамова М.&nbsp;Й.&nbsp;До складу округу входили 9-й Особливий, 35-й, 14-й, 48-й і 7-й стрілецькі, 2-й кавалерійський, [[2-й механізований корпус (СРСР)|2-й]] і [[18-й механізований корпус (СРСР)|18-й механізовані корпуси]], 150-та і 116-та стрілецькі дивізії, два [[укріплений район|укріплених райони]] (80-й і 82-й), а також три авіаційні дивізії. Відповідно до мобілізаційного плану з початком війни Одеський округ формував польове управління 9-ї армії, з передачею до її складу усіх своїх об'єднань і з'єднань, за винятком 9-го Особливого корпусу, який дислокувався в Криму, і 7-го корпусу, що переходив до резерву Головного Командування РСЧА<ref name="rkka.ru"/>.

[[14 червня]] командувач Одеського військового округу отримав розпорядження на виведення управління 9-ї армії на його польовий пункт управління в [[Тирасполь|Тирасполі]]<ref name="rkka.ru"/>. 20—21 червня управління армії на чолі з [[начальник штабу|начальником штабу]] округу [[генерал-майор]]ом [[Захаров Матвій Васильович|Захаровим М. В.]] було піднято за тривогою і під виглядом проведення [[Командно-штабні навчання|командно-штабних навчань]] до кінця доби розгорнуло передовий [[командний пункт]] армії в заздалегідь обладнаному на випадок війни районі<ref name="Свищев"/>. Одночасно [[військова авіація]] округу була розосереджена по запасних аеродромах. Вночі на 22 червня 1941 року за тривогою були підняті частини Одеського округу, котрі вийшли у визначені райони зосередження та розгортання<ref name="rkka.ru"/>.

До 04:00 ранку більшість частин [[176-та стрілецька дивізія (СРСР)|176-ї]], [[95-та стрілецька дивізія (СРСР)|95-ї]], [[25-та стрілецька дивізія (СРСР)|25-ї]] і 51-ї стрілецьких, а також 9-ї кавалерійської дивізій [[Ешелон (військова справа)|першого ешелону]] [[35-й стрілецький корпус (СРСР)|35-го]] і [[14-й стрілецький корпус (СРСР)|14-го стрілецьких]] та 2-го кавалерійського корпусів зайняли визначені позиції на підготовлену в інженерному відношенні оборону уздовж Прута. В середньому на кожну дивізію припадало близько 100&nbsp;км ділянки кордону. Проміжки між дивізіями прикривалися силами прикордонників<ref name="rkka.ru"/>.
<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|colspan=12 style="background:#F091A9"|<div style='text-align: center;'>'''Керівний склад радянських військ в операції «Мюнхен»'''</div>
|-
|[[Файл:Ivan Vladimirovich Tyulenev 1.jpg|center|100px]]
|
|[[Файл:Yakov Cherevichenko.jpg|center|100px]]
|-
|<div style='text-align: center;'><small>[[Південний фронт (Друга світова війна)|Командувач <br/>Південного фронту]]<br/>[[генерал армії (СРСР)|генерал армії]]<br/> [[Тюленєв Іван Володимирович|Тюленєв І. В.]]</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[18-та армія (СРСР)|Командувач <br/>18-ї армії]]<br/>[[генерал-лейтенант]] <br/>[[Смирнов Андрій Кирилович|Смирнов А. К.]]</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[9-та армія (СРСР)|Командувач <br/>9-ї армії]]<br/>[[генерал-полковник]]<br/> [[Черевиченко Яків Тимофійович|Черевиченко Я. Т.]]</small></div>
|}
</center>
[[21 червня]] [[Політбюро ЦК КПРС|Політбюро ЦК ВКП (б)]] вирішило на базі штабу [[Московський військовий округ|Московського військового округу]] утворити Південний фронт<ref name="Свищев"/><ref>[https://topwar.ru/158273-sozdanie-juzhnogo-fronta.html Интерес к теме создания Южного фронта]</ref>. [[24 червня]] управління Московського округу на чолі з командувачем&nbsp;— [[генерал армії (СРСР)|генералом армії]] [[Тюленєв Іван Володимирович|Тюленєвим І. В.]] прибуло у Вінницю, де за рішенням Ставки ГК розгортався командний пункт Південного фронту. Вже після початку [[операція «Барбаросса»|операції «Барбаросса»]], Південний фронт у складі 9-ї і 18-ї армій, 9-го Особливого, 55-го і 7-го стрілецьких корпусів та частин фронтового підпорядкування{{#tag:ref|До складу 18-ї армії входили: 17-й і 55-й стрілецькі корпуси, 16-й механізований корпус, 10-й укріплений район.|group=Прим.}} був остаточно розгорнутий у визначеній фронтовій зоні відповідальності<ref name="rkka.ru"/>.

Управління 18-ї армії (командувач&nbsp;— генерал-лейтенант [[Смирнов Андрій Кирилович|Смирнов А. К.]]) створювалося на базі штабу [[Харківський військовий округ|Харківського військового округу]] з включенням до складу армії 17-го стрілецького (командир генерал-майор [[Галанін Іван Васильович|Галанін І. В.]]) і 16-го механізованого (командир [[комдив]] Соколов А. Д.) корпусів Південно-Західного фронту. Лише 26 червня штаб армії прибув на місце, розгорнув КП і наступного дня розпочав організовувати управління підпорядкованими з'єднаннями<ref name="secrethistory">{{Cite web |url=https://secrethistory.su/1758-oboronitelnye-operacii-yuzhnogo-fronta-i-otdelnoy-primorskoy-armii-22-iyunya-16-oktyabrya-1941-goda.html |title=Оборонительные операции Южного фронта и Отдельной Приморской армии (22 июня — 16 октября 1941 года) |accessdate=20 липня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190720155957/https://secrethistory.su/1758-oboronitelnye-operacii-yuzhnogo-fronta-i-otdelnoy-primorskoy-armii-22-iyunya-16-oktyabrya-1941-goda.html |archivedate=20 липня 2019 |deadurl=no }}</ref>.

Військово-повітряні сили Південного фронту складалися з п'яти [[авіаційна дивізія|авіаційних дивізій]], які входили до складу армій. Безпосередньо в розпорядженні командування авіації фронту залишалося лише два винищувальних і один розвідувальний авіаполки.

Південний фронт мав у своєму розпорядженні 15 [[Стрілецька дивізія|стрілецьких]], 3 [[кавалерійська дивізія|кавалерійські]], 6 [[танкова дивізія|танкових]], 3 [[Механізована дивізія|моторизовані дивізії]], й обороняв смугу довжиною близько 700&nbsp;км від передгір'я Карпат до [[Дельта Дунаю|гирла Дунаю]], а також [[Південне узбережжя Криму|узбережжя Криму]]{{#tag:ref|Дві стрілецькі та одна [[кавалерійська дивізія]] Південного фронту дислокувалися в [[Крим]]у. До загальної чисельності також не беруться чотири дивізії 7-го стрілецького корпусу, який незабаром передали до складу Південно-Західного фронту.|group=Прим.}} Крім того, до Південного фронту увійшли чотири [[Укріплений район|УРи]] (10-й, [[12-й Могилів-Подільський укріплений район|12-й]], 80-й і 82-й), в оперативному підпорядкуванні фронту перебували Дунайська військова флотилія, [[Одеська військово-морська база]] і [[Прикордонні війська КДБ СРСР|прикордонні загони НКВС]]<ref name="rkka.ru"/>.
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016198-0032, Rumänien, Brückenbau über den Pruth.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Німецькі напівгусеничні тягачі [[Sd.Kfz 11]] наводять [[понтонний міст]] через Прут. Липень 1941]]
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016198-35, Rumänien, Brückenbau am Pruth.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Наведення мосту через Прут. Липень 1941]]

=== Підготовка німецько-румунських військ ===
<center>
{| class="toccolours" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2"
|-
|colspan=12 style="background:#C7C7C7"|<div style='text-align: center;'>'''Керівний склад німецько-румунських військ в операції «Мюнхен»'''</div>
|-
|[[Файл:Romanian Prime Minister Ion Antonescu.jpg|center|100px]]
|[[Файл:Eugen von Schobert.jpg|center|100px]]
|[[Файл:Generaal Petre Dumitrescu.jpg|center|100px]]
|[[Файл:NicolaeCiuperca.jpg|center|100px]]
|[[Файл:Kommandierender General eines Fliegerkorps.svg|center|100px]]
|-
|<div style='text-align: center;'><small>Командувач <br/>групи армій «Антонеску»<br/> [[генерал]]<br/> [[Іон Антонеску]]</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[11-та армія (Третій Рейх)|Командувач <br/>11-ї армії]]<br/>[[генерал-полковник]]<br/>[[Ойген Ріттер фон Шоберт|Ойген фон Шоберт]]</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[3-тя армія (Румунія)|Командувач <br/>3-ї румунської армії]]<br/>[[корпусний генерал]] <br/>[[Петре Думітреску]]</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[4-та армія (Румунія)|Командувач <br/>4-ї румунської армії]]<br/>[[корпусний генерал]] <br/>[[Ніколае Чуперке]]</small></div>
|<div style='text-align: center;'><small>[[4-й повітряний корпус (Третій Рейх)|Командир<br/> 4-го повітряного корпусу]]<br/>[[генерал-лейтенант]]<br/>[[Курт Пфлюгбайль]]</small></div>
|}
</center>
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016198-21A, Rumänien, am Pruth, Soldaten bei Rast.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Німецькі війська біля річки Прут. Липень 1941]]
[[24 червня]] 1941 року з огляду на успішний в цілому перебіг подій на основних напрямках наступу німецьких військ та загальне положення радянських військ поздовж берега річки Прут, група армій «Антонеску» отримала наказ готуватися до операції «Мюнхен». Угруповання повинне було до 2 липня зайняти вихідне положення і з ранку почати наступ з метою прориву оборони Південного фронту. Втім, фельдмаршал фон Рундштедт ще не мав повної впевненості в успіху бойових дій, що знайшло відбиття в наказі від 25 червня по 11-й армії. У ньому йшлося про те, що призначені для наступу з'єднання на 1 липня повинні перебувати в таких районах, в яких вони ''«могли залишатися протягом багатьох днів…»''<ref name="rkka.ru"/>.

Основу ударного угруповання становили підрозділи німецької 11-ї армії, посиленої румунськими [[кавалерійський корпус|кавалерійським корпусом]] і танковою та піхотною дивізіями, які мали завдання&nbsp;— наступаючи в смузі від [[Цецора|Цуцора]] до [[Бедражій-Ной|Бадража]], прорвати оборону одночасно на двох ділянках. Головний удар завдавали німецькі 54-й і 30-й армійські корпуси в напрямку [[Ясси]], [[Бєльці]], а допоміжний удар&nbsp;— німецький 11-й і румунський кавалерійський корпуси з району [[Штефенешть (Ботошань)|Стефанешти]] на [[Могилів-Подільський]]. Надалі обидва угруповання повинні були діяти в загальному напрямі на Вінницю для з'єднання з [[17-та армія (Третій Рейх)|17-ю армією]], що [[Львівсько-Чернівецька операція|наступала з району Львова]]. Головні сили 3-ї румунської армії прикривали лівий фланг ударного угруповання і наступали в загальному напрямку на [[Чернівці]] та [[Хотин]]. [[4-та армія (Румунія)|4-та румунська армія]] перебувала на правому фланзі сил вторгнення і, залишаючись в підпорядкуванні національного командування, з початком операції повинна була вогнем і демонстративними діями, особливо інтенсивними на кишинівському напрямку, скувати радянські війська на південь від смуги наступу<ref name="rkka.ru"/><ref name="worldwar2.ro"/>.

=== Сили сторін (станом на 1 липня 1941) ===

==== Країни Осі ====
<div class="NavFrame"><div class="NavFrame" style="border: {{{bg1|black}}};">
<div class="NavHead" style="font-weight:{{{fw1|bold}}}; background-color: {{{bg1|transparent}}}; text-align: {{{ta1|center}}};"><big>'''Склад німецько-румунських військ'''<ref name="worldwar2.ro"/></big>
 </div>
<div class="NavContent" style="font-weight:{{{fw2|normal}}}; background-color: {{{bg2|transparent}}}; text-align: {{{ta2|center}}}; display:none;">
{| class="wikitable" style="float: ; margin-left: 1em;"
|----- bgcolor=#C8C8CD
!Армія
!Командувач
!Склад армії
!Штаб
|-
! colspan="4" style="background:#C8C8CD;" | Група армій «Антонеску»{{#tag:ref|Група армій мала формальну назву на честь її командувача, румунського генерала [[Іон Антонеску|Антонеску]]. Водночас діяла у тісній взаємодії з основними силами [[Група армій «Південь»|групи армій «Південь»]] під командуванням [[генерал-фельдмаршал]]а [[Герд фон Рундштедт|Герда фон Рундштедта]].|group=Прим.}} генерал [[Іон Антонеску]]
|-
 | {{Прапорець|GERnazi}} [[11-та армія (Третій Рейх)|11-та армія]]
 | [[генерал-полковник]]<br/>[[Ойген Ріттер фон Шоберт|Ойген фон Шоберт]]
 | {{Прапорець|ROU}} [[Кавалерійський корпус (Румунія)|Кавалерійський корпус]] ([[дивізійний генерал]] [[Іоан Міхай Раковіце]]) (5-та і 6-та кавалерійські бригади)<br/>
{{Прапорець|GERnazi}} [[11-й армійський корпус (Третій Рейх)|11-й армійський корпус]] ([[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генерал від інфантерії]] [[Йоахім фон Корцфляйш]])<br/>* [[76-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|76-та піхотна дивізія]] ([[генерал артилерії]] [[Максиміліан де Ангеліс]])<br/>* [[239-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|239-та піхотна дивізія]] (генерал від інфантерії [[Фердинанд Нойлінг]])<br/>*{{Прапорець|ROU}} [[1-ша танкова дивізія (Румунія)|1-ша танкова дивізія]]<br/>*{{Прапорець|ROU}} 6-та піхотна дивізія<br/>
{{Прапорець|GERnazi}} [[30-й армійський корпус (Третій Рейх)|30-й армійський корпус]] ([[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генерал від інфантерії]] [[Ганс фон Зальмут]])<br/>* [[198-ма піхотна дивізія (Третій Рейх)|198-ма піхотна дивізія]] ([[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генерал від інфантерії]] [[Отто Реттіг]])<br/>* {{Прапорець|ROU}} 8-ма піхотна дивізія<br/>* {{Прапорець|ROU}} 13-та піхотна дивізія<br/>* {{Прапорець|ROU}} 14-та піхотна дивізія<br/>
{{Прапорець|GERnazi}} [[54-й армійський корпус (Третій Рейх)|54-й армійський корпус]] ([[генерал кавалерії]] [[Ерік Гансен]])<br/>* [[50-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|50-та піхотна дивізія]] ([[генерал-лейтенант]] [[Карл-Адольф Голлідт]]);<br/>* [[170-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|170-та піхотна дивізія]] ([[генерал-лейтенант]] Вальтер Віттке)<br/>* {{Прапорець|ROU}} 5-та піхотна дивізія;
 | [[П'ятра-Нямц]]
|-
 | {{Прапорець|ROU}} [[4-та армія (Румунія)|4-та румунська армія]]
 | [[корпусний генерал]]<br/> [[Ніколае Чуперке]]
 | {{Прапорець|ROU}} [[3-й армійський корпус (Румунія)|3-й армійський корпус]] (дивізійний генерал [[Васіле Атанасіу]] (11-та, 15-та піхотні та 35-та резервна дивізії)<br/>{{Прапорець|ROU}} [[5-й армійський корпус (Румунія)|5-й армійський корпус]] (дивізійний генерал [[Авреліан Сон]] (Гвардійська, 21-ша піхотна та Прикордонна дивізії)<br/>{{Прапорець|ROU}} [[11-й армійський корпус (Румунія)|11-й армійський корпус]] (дивізійний генерал [[Константин Константинеску-Клапс]] (1-ша та 2-га фортечні бригади);<br/>{{Прапорець|ROU}} [[2-й армійський корпус (Румунія)|2-й армійський корпус]] (дивізійний генерал [[Ніколае Мачіч]] (9-та та 10-та піхотні дивізії)
 | [[Бакеу]]
|-
 | {{Прапорець|ROU}} [[3-тя армія (Румунія)|3-тя румунська армія]]
 | [[корпусний генерал]] <br/>[[Петре Думітреску]]
 | {{Прапорець|ROU}} [[Гірський корпус (Румунія)|Гірський корпус]] ([[дивізійний генерал]] [[Аврамеску Георге]] (8-ма кавалерійська бригада; 1-ша, 2-га і 4-та гірські бригади та 7-ма піхотна дивізія)
 | [[Фокшани]]
|-
 | {{Прапорець|GERnazi}} [[4-й повітряний корпус (Третій Рейх)|4-й повітряний корпус]]
 | [[генерал-лейтенант]]<br/> [[Курт Пфлюгбайль]]
 | [[Kampfgeschwader 27|27-ма бомбардувальна ескадра]] (KG 27)<br/>[[Kampfgeschwader 51|51-ша бомбардувальна ескадра]] (KG 51)<br/>[[Jagdgeschwader 77|77-ма винищувальна ескадра «Червовий туз»]] (JG 77)<br/>[[Sturzkampfgeschwader 77|77-ма ескадра пікіруючих бомбардувальників «Іммельман»]] (St.G.77).
 | [[Римник (місто)|Римніку-Серат]]
|-
 | {{Прапорець|GERnazi}} Резерв
 | 
 | [[72-га піхотна дивізія (Третій Рейх)|72-га піхотна дивізія]]<br/>[[22-га планерна дивізія (Третій Рейх)|22-га піхотна дивізія]]<ref>Percy E. Schramm: Kriegstagebuch des Oberkommandos der Wehrmacht 1940–1941 Teilband 1, Bernard & Graefe Verlag, Bonn, ISBN 3-7637-5933-6, S. 119.</ref>
 | 
 |-
|}
{{-}}
</div></div></div>

==== СРСР ====
<div class="NavFrame"><div class="NavFrame" style="border: {{{bg1|black}}};">
<div class="NavHead" style="font-weight:{{{fw1|bold}}}; background-color: {{{bg1|transparent}}}; text-align: {{{ta1|center}}};"><big>'''Склад радянських військ'''</big><ref>{{Cite web |url=http://bdsa.ru/iyul-1941-god/92-1-1941/1698-1-1941-1097 |title=Южный фронт — 1 июля 1941 года |accessdate=2019-12-02 |archive-date=2019-06-12 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190612081804/http://bdsa.ru/iyul-1941-god/92-1-1941/1698-1-1941-1097 }}</ref></div>
<div class="NavContent" style="font-weight:{{{fw2|normal}}}; background-color: {{{bg2|transparent}}}; text-align: {{{ta2|center}}}; display:none;">
{| class="wikitable" style="float: ; margin-left: 1em;"
|----- bgcolor=#C8C8CD
!Армія
!Командувач
!Склад армії
!Штаб
|-
! colspan="4" style="background:#F091A9;" | '''[[Південний фронт (Друга світова війна)|Південний фронт]]''' ([[генерал армії (СРСР)|генерал армії]] [[Тюленєв Іван Володимирович|Тюленєв І. В.]])
|-
 | {{Прапорець|URS}} [[18-та армія (СРСР)|18-та армія]]
 | [[генерал-лейтенант]] <br/>[[Смирнов Андрій Кирилович|Смирнов А. К.]]
 | {{Прапорець|URS}} [[17-й стрілецький корпус (СРСР)|17-й стрілецький корпус]] (96-та, 60-та та 164-та стрілецька дивізії)<br/>* [[16-й механізований корпус (СРСР)|16-й механізований корпус]] ([[39-та танкова дивізія (СРСР)|39-та]], [[15-та танкова дивізія (СРСР)|15-та танкові]] і [[240-ва моторизована дивізія (СРСР)|240-ва моторизована дивізії]])<br/>[[55-й стрілецький корпус (СРСР)|55-й стрілецький корпус]] (130-та, 169-та та 189-та стрілецька дивізії)<br/>* [[64-та авіаційна дивізія (СРСР)|64-та авіаційна дивізія]]<br/>* [[45-та змішана авіаційна дивізія]]
 | [[Кам'янець-Подільський]]
|-
 | {{Прапорець|URS}} [[9-та армія (СРСР)|9-та армія]]
 | [[генерал-полковник]]<br/> [[Черевиченко Яків Тимофійович|Черевиченко Я. Т.]]
 | {{Прапорець|URS}} [[35-й стрілецький корпус (СРСР)|35-й стрілецький корпус]] ([[30-та стрілецька дивізія (СРСР)|30-та гірськострілецька]]{{#tag:ref|Напередодні війни була переформована в 30-ту гірськострілецьку дивізію, під таким найменуванням і вступила у війну, 25 серпня 1941 року переформована на 30-у стрілецьку дивізію|group=Прим.}} і [[176-та стрілецька дивізія (СРСР)|176-та стрілецькі дивізії]])<br/>{{Прапорець|URS}} [[14-й стрілецький корпус (СРСР)|14-й стрілецький корпус]] (генерал-майор [[Єгоров Данило Григорович|Єгоров Д. Г.]]; [[25-та стрілецька дивізія (СРСР)|25-та]], [[95-та стрілецька дивізія (СРСР)|95-та]] і [[51-ша стрілецька дивізія (СРСР)|51-ша стрілецькі дивізії]])<br/>{{Прапорець|URS}} [[48-й стрілецький корпус (СРСР)|48-й стрілецький корпус]] ([[74-та стрілецька дивізія (СРСР)|74-та стрілецька]] і [[150-та стрілецька дивізія (СРСР)|150-та стрілецька дивізії]])<br/>{{Прапорець|URS}} [[2-й механізований корпус (СРСР)|2-й механізований корпус]] (11-та і 16-та танкові, [[15-та моторизована дивізія (СРСР)|15-та моторизована]] дивізії)<br/>{{Прапорець|URS}} [[18-й механізований корпус (СРСР)|18-й механізований корпус]] ([[44-та танкова дивізія (СРСР)|44-та]] і [[47-ма танкова дивізія (СРСР)|47-ма танкові]], [[218-та моторизована дивізія (СРСР)|218-та моторизована дивізії]])<br/>{{Прапорець|URS}} [[2-й кавалерійський корпус (СРСР)|2-й кавалерійський корпус]] (5-та і 9-та кавалерійські дивізії)<br/>Резерв: 32-га кавалерійська та 189-та стрілецька дивізії<br/>80-й Рибницький укріплений район<br/>81-й Дунайський укріплений район<br/>81-й Тираспольський укріплений район<br/>83-й Одеський укріплений район<br/>84-й Верхньопрутський укріплений район<br/>86-й Нижньопрутський укріплений район<br/>{{Прапорець|URS}} ВПС Південного фронту ([[20-та змішана авіаційна дивізія|20-та]], [[21-ша змішана авіаційна дивізія|21-ша змішані авіаційні]] та [[7-ма авіаційна дивізія (СРСР)|7-ма авіаційні дивізії]]{{#tag:ref|До складу фронту також входили [[9-й стрілецький корпус (СРСР)|9-й Особливий стрілецький корпус]] (47-ма, 106-та, 156-та стрілецькі дивізії) та  [[7-й стрілецький корпус (СРСР)|7-й стрілецький корпус]] (116-та, 196-та і 206-та стрілецькі дивізії).|group=Прим.}}.
 | [[Тирасполь]]
|-
 | {{Прапорець|URS}} [[Дунайська військова флотилія (СРСР)|Дунайська військова флотилія]]
 | [[контр-адмірал]]<br/> [[Абрамов Микола Йосипович|Абрамов М. Й.]]
 | 
 | 
|-
 | {{Прапорець|URS}} [[Прикордонні війська КДБ СРСР|Прикордонні війська НКВС]]
 | 
 | 6 прикордонних загонів Українського (генерал-майор [[Хоменко Василь Опанасович|В. Хоменко]]) і Молдавського (генерал-майор [[Нікольський Микола Петрович|М. Нікольський]]) прикордонних округів
 | 
 |-
|}
{{-}}
</div></div></div>
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016198-20A, Rumänien, bespannte Einheiten auf dem Marsch.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Німецькі війська висуваються повз дороги. Липень 1941]]

== Бойові дії до 2 липня ==
[[Хроніка Німецько-радянської війни/Червень 1941 року|О 3 годині 45 хвилин 22 червня 1941 року]] зі штабу округу в [[Одеса|Одесі]] [[Захаров Матвій Васильович|Захарову М. В.]] доповіли, що о 3 годині 15 хвилин невідома авіація бомбила [[Севастополь]] і [[Очаків]]. Пізніше доповіли, що о 3 годині 30 хвилин у районі [[Рені]], Унгени та [[Скулень (Молдова)|Скуляни]] противник відкрив артилерійсько-мінометний і рушничний вогонь і намагається форсувати річку. Частини 25-ї стрілецької дивізії зайняли район прикриття і ведуть вогонь, ворожа авіація бомбить [[Болград]] і Кишинів<ref name="Свищев"/>.

[[22 червня]] румунські формування силами [[Штурмовий загін|ударно-штурмових груп]] провели атаки на охорону мостів на річці Прут, намагаючись захопити плацдарми та утворити в радянського командування уяву про початок загального наступу на цьому напрямку. Румунські підрозділи захопили невеликі [[плацдарм]]и біля сіл [[Бренешть (Галац)|Бранешт]], [[Скулень (Молдова)|Скуляни]], [[Унгени|Унген]], [[Валени|Вален]]. Однак, до кінця дня радянські війська ліквідували ці плацдарми, за винятком [[Скулень (Молдова)|Скуляни]], де відкинути румунів за річку не вдалося. Для його ліквідації [[командир]] [[30-та стрілецька дивізія (СРСР)|30-ї гірськострілецької дивізії]] [[генерал-майор]] Галактіонов С. Г. організував контратаку, але успіху не здобув, румунський плацдарм втримався. На інших напрямках неодноразові нові спроби румунських військ захопити переправи і плацдарми були відбиті. Але, завдяки нерішучих дій радянського командування та слабкому знанню ними обстановки, румуни зуміли значно розширити плацдарм біля Скулян і до 30 червня захопити два нових плацдарми<ref name="Свищев"/>.
[[Файл:Monitors type Zheleznyakov 1939.jpg|thumb|ліворуч|200пкс|Радянські монітори типу «Желєзняков». Передвоєнна хроніка]]

За кілька днів до початку операції [[Дунайська флотилія (Румунія)|румунська Дунайська флотилія]] вступила в бій з радянськими бойовими кораблями, що діяли в акваторії Дунаю. З 23 червня до 8 липня 1941 року радянські монітори [[Ростовцев (монітор)|«Ростовцев»]], [[Жемчужин (монітор)|«Жемчужин»]] та [[Желєзняков (монітор)|«Желєзняков»]] з бронекатерами мали неодноразові сутички з румунськими кораблями, намагаючись прорватися з Прута до гирла [[Дунай|Дунаю]]<ref name="Hervieux">Hervieux, Pierre (2001). «The Romanian Navy at War, 1941—1945». In Preston, Antony (ed.). Warship 2001—2002. London: Conway Maritime Press. p. 72. ISBN 0-85177-901-8</ref>.

{{main|Дунайський десант}}
[[25 червня|25]] і [[26 червня]] радянські війська Південного фронту за сприянням бронекатерів [[Дунайська військова флотилія (СРСР)|Дунайської військової флотилії]] на фоні морського [[рейд на Констанцу|рейду на Констанцу]] успішно провели висадку [[Дунайський десант|річкового десанту]] на румунському березі в [[Стара Кілія|Кілія-Веке]], захопивши великий [[плацдарм]] (76 кілометрів по фронту)<ref name="Синенко">Синенко В.&nbsp;И.&nbsp;[http://militera.lib.ru/h/sinenko_vi/index.html Операция «Килия-Веке»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190724164906/http://militera.lib.ru/h/sinenko_vi/index.html |date=24 липня 2019 }}.&nbsp;— М.: ДОСААФ, 1975.</ref> та захопивши в полон більшість румунського 15-го батальйону морської піхоти, чиї втрати становили 468 військовослужбовців.

[[8 липня]], коли ворожі війська форсували [[Прут]], радянські монітори «Ростовцев», «Желєзняков» та «Жемчужин» отримали наказ прориватися до міста [[Ізмаїл]]. У ніч з 9 на 10 липня радянські військові кораблі скористалися обмеженою видимістю і зуміли вирватися з блокади.

[[18 липня]] кораблі радянської Дунайської флотилії забезпечили евакуацію свого десанту і незабаром 5 моніторів та 16 бронекатерів відступили під захистом легкого крейсера [[Гетьман Іван Мазепа (крейсер)|«Комінтерн»]], лідера [[Харків (лідер ескадрених міноносців)|«Харків»]] та есмінців [[Бодрий (есмінець, 1936)|«Бодрий»]] і [[Левкас (есмінець)|«Шаумян»]] до Одеси<ref name="pvf">''В.&nbsp;А.&nbsp;Спичаков'' «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях»&nbsp;— Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с.&nbsp;— ISBN 978-966-397-118-2 {{ref-ru}}</ref><ref name="Hervieux"/>.

== Хід битви ==

=== Німецько-румунський наступ ===

==== Північний напрямок ====
[[2 липня]] 1941 року почався загальний наступ німецько-румунських військ проти радянського Південного фронту<ref name="hwar1941"/>.

О 04:00 ранку на північному напрямку, де переходила в наступ 3-тя румунська армія, її основне ударне угруповання&nbsp;— 7-ма піхотна дивізія&nbsp;— після нетривалої артилерійської підготовки розпочала атаку, захопивши села [[Багринівка|Бахрінешть]] та [[Біла Криниця (Глибоцький район)|Фантина-Албе]]<ref name="ahistory.info">[http://ahistory.info/index.php?threads/Начало-войны-операция-мюнхен.11/ Начало войны. Операция «Мюнхен»]</ref>. Але вже о 06:30 потужними контратаками радянських військ румуни були відбиті. Проте незабаром різко погіршала ситуація у смузі [[17-й стрілецький корпус (СРСР)|17-го стрілецького корпусу]], що під тиском німецького прориву на напрямку [[Рівне|Рівного]], виявився під загрозою [[оточення]]. Цим негайно скористалося румунське командування, [[3 липня]] розпочавши потужний наступ силами гірського корпусу та піхотних частин. 1-ша гірська бригада просунулася до [[Сторожинець|Сторожинця]], перетнула річку [[Серет (притока Дунаю)|Серет]], оскільки міст був підірваний червоноармійцями під час відступу і знищила радянську охорону в місті. Румунські війська посилювали тиск по всьому фронтові, переслідуючи підрозділи радянських [[60-та гірськострілецька дивізія (СРСР)|60-ї]] та [[96-та гірськострілецька дивізія (СРСР)|96-ї гірськострілецьких дивізій]] і вже 5 липня зведена група 1-ї гірської бригади посилена артилерією фронтальною атакою розпочала штурм [[Чернівці]]в. Радянські війська під загрозою охоплюючого маневру румунами змушені були відступити. О 17:00 3-й та 23-й [[Гірська піхота|гірські батальйони]] [[Сухопутні війська Румунії|румунської армії]] вступили в столицю Північної Буковини<ref name="worldwar2.ro"/>. [[8 липня]] 8-ма румунська кавалерійська бригада у взаємодії з 2-ю гірською бригадою та окремими підрозділами артилерії попри дощовій погоді та спробах радянських формувань контратакувати за підтримки танків здобула [[Хотин]]<ref name="worldwar2.ro"/>.

Після здобутого 3-ю армією швидкого успіху та досягнення визначених цілей, командувач отримав наказ на подальші дії. 8-ма кавалерійська бригада прикривала правий фланг Кавалерійського корпусу, що діяв у складі 11-ї німецької армії, Гірський корпус мав наступати до Дністра на ділянці між [[Вижниця|Вижницєю]] та [[Вашківці|Вашківцями]]. 7-му піхотну дивізію перекинули на південний фланг у розпорядження командувача 4-ї армії. До 11 липня бригади 3-ї армії вийшли на рубіж [[Кормань]]&nbsp;— [[Романківці]]&nbsp;— [[Клімауць]]&nbsp;— Калус&nbsp;— Волшкова, а ввечері 12 числа долаючи опір Червоної армії вийшли до Дністера, в районі Романківці<ref name="worldwar2.ro"/>.
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016204-09, Ukraine, Dnjestr am Abend.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Дністер у районі [[Унгри]] при проведенні операції «Мюнхен». Липень 1941]]

Тим часом обстановка в смузі Південно-Західного фронту різко погіршала. Північніше головне угруповання групи армій «Південь» глибоко прорвалося територією України: до 7 липня, вермахт, [[Історія Бердичева|опанувавши Бердичів]], зав'язав бої на підступах [[Житомир]]а. Радянські війська [[6-та армія (СРСР)|6-ї]], [[26-та армія (СРСР)|26-ї]] і [[12-та армія (СРСР)|12-ї армій]] [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західного фронту]], відступаючи під тиском противника, вели ар'єргардні бої значно західніше Бердичіва. Виникла загроза глибокого [[охоплення]] німецькими танковими військами не тільки армій лівого крила Південно-Західного фронту, а й прориву їх у тил армій Південного фронту<ref name="secrethistory"/>.

==== Центральний напрямок ====
На центральному, головному напрямку наступу, вранці о 03:15 ударні угруповання німецьких та румунських військ атакували з'єднання 9-ї армії одночасно на двох вузьких ділянках.

Румунський кавалерійський корпус з перемінним успіхом розпочав переправу у Північній Бессарабії. Силами двох піхотних дивізій і кавалерійської бригади завдавався удар по позиціях 74-го стрілецького полку 176-ї стрілецької дивізії. 6-та піхотна дивізія практично не зустріла опору, тому вона згідно з планом проводила [[форсування]] в [[Куконештій-Ной|Куконешті]], [[Мовіла-Рупте]] та [[Корпач (Молдова)|Корпачах]]; 1-ша танкова дивізія, що мала на озброєнні 126 танків [[Panzer 35(t)|R-2]] чехословацького виробництва, подолавши водну перешкоду просувалася в маршовому порядку на напрямку Братушани&nbsp;— [[Єдинці]]. Водночас 6-й [[Кавалерійська бригада|кавалерійській бригаді]], що діяла на стику з 3-ю армією на північ від Сербені&nbsp;— [[Думень (Молдова)|Думень]], довелося відбивати численні радянські контратаки піхоти за підтримки танків, і ледве вдалося закріпитися на плацдармі через річку Прут<ref name="worldwar2.ro"/>. Але в цілому румунам вже в перший день вдалося прорвати радянську оборону на річці Прут та просунулися на глибину 8—10&nbsp;км<ref name="Forczyk, р.92">Robert Forczyk.Tank Warfare on the Eastern Front 1941—1942: Schwerpunkt. Pen and Sword, 2014—304&nbsp;р. ISBN 178-1590-087. р.92</ref>
[[Файл:Heinkel he 114 san diego air and space museum 2.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Румунський [[Розвідувальний літак|розвідувальний]] гідролітак [[Heinkel He 114|He 114]] в ході операції. Липень 1941]]

Головний удар з району Ясс на Бєльці в стик двох радянських стрілецьких дивізій, 30-ї та 176-ї, завдавали чотири піхотні дивізії. Генерал армії Тюленєв І. В. вирішив перекинути частину своїх резервів на праве крило фронту, де наносився головний удар противника. Поки радянські війська проводили маневр силами та засобами, німецько-румунські формування просунулися ще на 30&nbsp;км.

О 16 години [[4 липня]] [[2-й механізований корпус (СРСР)|2-й механізований корпус]] з рубежу [[Братушани]]—[[Боросеній-Ной]] завдав удару своїм правим флангом у напрямку [[Нікорень]], [[Мошень]], Бератек, намагаючись знищити угруповання військ противника, що прорвалося<ref name="hwar1941"/>. Основний удар прийшовся на підрозділи [[22-га планерна дивізія (Третій Рейх)|22-ї німецької дивізії]], коли її піхоті довелося відбивати наступ близько 300 радянських танків<ref>Metzsch Friedrich-August von. Die Geschichte der 22. Infanterie-Division. 1939—1945. Verlag Hans-Henning. Podzun. Kiel. S. 19–20.</ref>. 1-ша румунська [[танкова дивізія]] силами одного [[Танковий батальйон|танкового батальйону]] підтримала 203-й полк німецької [[76-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|76-ї піхотної дивізії]], який опинився в критичній ситуації через контратаку радянських танків, і допомогла відбити радянську атаку<ref name="worldwar2.ro"/>. Отже, спроба контрударом 2-го механізованого корпусу знищити ворога, що наступав на Бєльці, не вдалася<ref name="secrethistory"/>.

6 липня [[передовий загін]] 1-ї танкової дивізії, яка долаючи спротив радянських 74-ї та 176-ї стрілецьких дивізій наполегливо просувалася вперед, разом з німецьким загоном прорвався до річки Дністер. 7 липня основна частина дивізії дійшла в стику між радянськими 9-ю та 18-ю арміями до кордону 1940 року під Могильовом-Подільським<ref name="worldwar2.ro"/>. 22-ій німецькій дивізії вдалося навіть захопити [[залізничний міст]] через водну перешкоду та створити плацдарм на східному берегу<ref>Гальдер Ф. Указ. соч. Т. 3. С. 98.</ref>, але потужною контратакою мотострілецького полку 47-ї танкової дивізії плацдарм був ліквідований і німці вибити на протилежний берег<ref>Исаев А.&nbsp;В.&nbsp;От Дубно до Ростова&nbsp;— М.: ООО «Издательство АСТ»: Издательство «Транзиткнига», 2004. стр. 261</ref>.

[[8 липня]] румунська 13-та піхотна дивізія, що наступала південніше, розпочала битву за Бєльці, і у взаємодії з 14-ю румунською та 170-ю німецькою піхотними дивізіями 54-го німецького корпусу вибили радянські війська з міста. Побоюючись, що це угруповання вермахту почне наступ уздовж Дністра в тил військ 9-ї армії, генерал Черевиченко розгорнув [[механізований корпус]] для оборони фронтом на північний схід, а для ліквідації вклинення противника в районі Бєльць кинув 2-й кавалерійський корпус<ref name="history.org.ua"/>. 5-та піхотна дивізія, діючи на правому фланзі 54-го корпусу, зіткнулася з радянською кавалерією в районі [[Згердешть]]-[[Миндрешть (Молдова)|Миндрешть]]<ref name="worldwar2.ro"/>.

[[10 липня]] 1941 року для координації дій Південно-Західного і Південного фронтів було створено [[Головні командування військ напрямків|Управління Південно-Західного напрямку]], яке очолив [[Маршал Радянського Союзу]] [[Будьонний Семен Михайлович|Будьонний С. М.]]<ref name="secrethistory"/>.

У зв'язку з оперативним успіхом румунсько-німецьких військ у Північній Бессарабії, що було пов'язано з відходом радянських військ за Дністер, [[1-ша танкова дивізія (Румунія)|1-ша танкова дивізія]] отримала наказ на перегрупування на південь, у напрямку [[Сороки (місто)|Сорок]], і до 10 липня встигла перекрити шляхи відступу радянських військ у напрямку Могильова. Надалі він був підпорядкований німецькому 54-му корпусу і спрямований до Бєльць. З 13 липня [[кавалерійський корпус]] був підпорядкований 3-й армії і разом з 8-ю кавалерійською бригадою Гірського корпусу почав підготовку до наступу за Дністром, що планувалося розпочати 17 липня<ref name="worldwar2.ro"/>.
[[Файл:IAR80.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Румунські [[винищувач]]і [[IAR 80]] на бойовому патрулюванні]]

==== Південний напрямок ====
На правому фланзі групи армій «Антонеску» наступала 4-та румунська армія. Після отримання звісток про успішний перебіг наступу на інших напрямках, командувач групи армій, що був присутній у військах 3-го корпусу дав команду розпочати форсування річки Прут. О 16:45 перші підрозділи 35-ї резервної дивізії подолали водну перешкоду та, не зустрічаючи спротиву радянських військ, закріпилися на лівому берегу. Темпи форсування були високими й за найближчі дві доби на протилежному берегу Прута була вже значна кількість румунських військ. Тільки 5 липня підрозділи радянської 95-ї стрілецької дивізії та 2-го кавалерійського корпусу (5-та та 9-та кавалерійські дивізії) здійснили кілька атак, намагаючись збити плацдарми у воду, але їхні удари були відбити силами 35-ї та 15-ї румунських дивізій<ref name="worldwar2.ro"/>.

6 липня командир 3-го корпусу ввів у бій 11-ту піхотну дивізію, яка прорвалася з плацдарму і розвинула наступ на напрямку [[Лепушна (Молдова)|Лепушна]]&nbsp;— [[Хинчешти]]&nbsp;— [[Кишинів]]. Просування румунської армії вперед відбувалося з перемінним успіхом; так, 15-та піхотна дивізія висувалася практично безперешкодно, а 35-й довелося відбивати контратаки противника в районі [[Шендрень (Молдова)|Шендрень]], [[Верзерешть]]. Під тиском Червоної армії румунські підрозділи почали в безладі відступати і лише командир дивізії зумів зупинити відступаючі війська та сформувати оборонну лінію<ref name="worldwar2.ro"/>.

35-та дивізія зазнала великих втрат у цих боях, тому 9 липня генерал І.Антонеску ухвалив рішення призупинити наступ 11-ї та 15-ї піхотних дивізій 3-го корпусу, і тимчасово перейти до оборони. Наступні декілька днів корпус вів запеклі бої проти радянських військ, що контратакували ударне угруповання. Лише застосуванням фронтової авіації, що бомбардувала позиції противника, та маневром силами й засобами, а також посиленням корпусу прикордонною дивізією та 7-ю кавалерійською бригадою, ситуацію вдалося стабілізувати<ref name="worldwar2.ro"/>.
[[Файл:LT vz. 35 (1939).jpg|thumb|праворуч|220пкс|Румунський танк [[Panzer 35(t)|R-2]], що перебував на озброєнні 1-ї румунської танкової дивізії й активно брав участь в операції]]

Найдраматичніше розвивалися події при форсуванні 5-го армійського корпусу в районі села [[Циганка (село)|Циганка]]. Гвардійська та 21-ша піхотні дивізії подолали Прут біля села [[Фелчу]] і закріпилися на східному берегу. Але, надалі румунські підрозділи наразилися на щільний артилерійський та кулеметний вогонь Червоної армії. До того ж, через неузгодженість питань взаємодії, румунська [[бомбардувальна авіація]] завдала [[Дружній вогонь|удару по власних військах]], спричинивши серйозних втрат<ref name="worldwar2.ro"/>. Опір радянських військ у цьому районі був дуже сильним, що завдало значних втрат 5-му корпусу. Бойові дії носили настільки запеклий характер, що бої велися іноді на командних пунктах частин. У цих зіткнення загинув Георге Ілієску, перший румунський командир полку, загиблий під час Другої світової війни. За невдачі Антонеску усунув командира корпусу, замінивши його на генерал-майора Авреліана Сона<ref name="worldwar2.ro"/>.

Командир 5-го корпусу ухвалив рішення, у зв'язку зі складною обстановкою, відступити з плацдарму біля Фелчу, але командарм [[Ніколае Чуперке]] скасував цей наказ, вважаючи, що корпус скував значні сили радянських військ і до того ж поніс надто високі втрати, щоб відмовитися від здобутого плацдарму. До 12 липня бої в районі [[Тігеч]], [[Лергуца (Молдова)|Лергуца]], [[Ринзешть]], [[Кочулія]] досягли апогею. 25-та 51-ша радянські стрілецькі дивізії 14-го стрілецького корпусу нескінченно продовжували за підтримки танків і авіації атакувати румунів. До 15 липня атаки Червоної армії припинилися; до цього дня 5-й корпус зміг закріпитися на плацдармі, але зазнав жахливих втрат&nbsp;— майже 9000 загиблих, поранених і зниклих безвісти<ref name="worldwar2.ro"/>.

=== Відступ Червоної армії ===
Ґрунтуючись на хибних розвідувальних даних про склад противника, генерал Тюленєв І. В. дійшов висновку, нібито проти його фронту діє до 53 дивізій противника, зокрема 13 [[Танкова дивізія|танкових]] і моторизованих. Насправді дивізій було вдвічі менше, а танкових і моторизованих з'єднань не було взагалі<ref name="hwar1941"/>. З огляду на таку оцінку обстановки, командувач Південного фронту вирішив відвести свої війська за Дністер, і доповів Ставці, що проти такого потужного противника фронт може вести бойові дії тільки «шляхом рухомої оборони, спираючись на укріпрайони на Дністрі»<ref name="hwar1941"/>.

Не дочекавшись затвердження свого рішення вищим командуванням, Тюленєв І. В. наказав військам розпочати [[відхід]]. Однак [[Ставка Верховного Головнокомандування|Ставка Верховного Командування]] визнала це рішення таким, що не відповідає обстановці, і скасувала його<ref name="Forczyk, р.92"/>. 7 липня Тюленєв І. В. отримав наказ&nbsp;— контрударом відкинути противника за Прут, щоб територію [[Бессарабія|Бессарабії]] використовувати як [[плацдарм]] для майбутнього наступу; до Дністра відвести дозволялося тільки 18-ту армію генерал-лейтенанта Смирнова А. К., що мала сусідом праворуч війська Південно-Західного фронту<ref name="rkka.ru"/>.
[[Файл:Romanian soldiers on eastern front 1941.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Румунська [[піхота]] на марші]]

Через слабку організацію управління та рішення, що поспіхом приймалися, підготовка контрудару проводилася в надзвичайно складній ситуації. З'єднання 9-ї армії, які ще вранці 7 липня почали відходити за [[Дністер]]. Щоб їх повернути, командуванню фронту знадобилася ціла доба. І тільки з ранку 8 липня три корпуси армії генерала Черевиченко Я. Т. контратакували противника<ref name="Forczyk, р.92"/>. Аж до 10 липня відбувалися атаки радянських військ. Внаслідок цього контрудару наступ 11-ї німецької і 4-ї румунської армій, що діяли на кишинівському напрямку, було затримано, але головної мети&nbsp;— відкинути ворога за Прут&nbsp;— досягнуто не було<ref name="hwar1941"/>.
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016199-10, Zerstörter sowjetischer Panzer.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Німецькі солдати оглядають підбитий радянський [[танк]] [[БТ-5]]. Липень 1941]]

Положення на Південному фронті тимчасово стабілізувалося. Затримка противника дозволила 18-й армії відійти і зайняти [[12-й Могилів-Подільський укріплений район|Могилів-Подільський укріплений район]], а 9-та армія зуміла закріпитися західніше Дністра. 6 липня її лівофлангові з'єднання, котрі залишилися в нижній течії Пруту і Дунаю, були об'єднані в Приморську групу військ під управлінням генерал-лейтенанта [[Чибісов Никандр Євлампійович|Чибісова Н. Є.]]{{#tag:ref|25-та, 51-ша і [[150-та стрілецька дивізія (СРСР)|150-та стрілецькі дивізії]] й частини, розташовані на Чорноморському узбережжі.|group=Прим.}}<ref name="secrethistory"/>.

На кінець [[9 липня]] 1941 року війська Південного фронту займали наступні позиції:
* 18-та армія&nbsp;— вела бої на фронті [[Мар'янівка (Чемеровецький район)|Мар'янівка]], [[Кам'янець-Подільський]] (на захід від Мар'янівки) і далі по річці Дністер до [[Сороки (місто)|Сорок]];
* 9-та армія&nbsp;— стримувала наступ противника по рубежу: [[Сороки (місто)|Сороки]]—[[Оргіїв]]—[[Мінджир]], а її [[48-й стрілецький корпус (СРСР)|48-й стрілецький корпус]] продовжував контрнаступ з метою оволодіння містом Бєльці<ref name="secrethistory"/>.
[[Файл:Bundesarchiv B 145 Bild-F016196-0023, Am Dnjestr, verwundeter russischer Soldat.jpg|thumb|праворуч|220пкс|Поранений радянський солдат біля [[Довготривала оборонна точка|дота]] поблизу Дністра, захоплений у полон німцями. Липень 1941]]

З середини липня обстановка на південно-західному напрямку німецько-радянського фронту різко погіршала. Моторизовані корпуси [[1-ша танкова армія (Третій Рейх)|1-ї танкової групи]]{{#tag:ref|[[3-й моторизований корпус (Третій Рейх)|3-й]] генерала [[Ебергард фон Маккензен|Е. фон Маккензена]], [[14-й моторизований корпус (Третій Рейх)|14-й]] генерала [[Густав Антон фон Вітерсгайм|Г. Вітерсгайма]] і [[48-й моторизований корпус (Третій Рейх)|48-й]] генерала [[Вернер Кемпф|В. Кемпфа]] [[Механізований корпус|моторизовані корпуси]], в цілому 5 танкових, 2 моторизованих і 2 моторизованих СС дивізій.|group=Прим.}} [[генерал-полковник]]а [[Евальд фон Кляйст|Евальда фон Кляйста]], прорвавшись до району Бердичів, Козятин, стали повертати на південь, погрожуючи виходом у тил військам 6-ї, 12-ї і 18-ї армій, головні сили яких вели бої по рубежу [[Козятин]]—[[Летичів]]—[[Могилів-Подільський]]. Одночасно посилився натиск противника на могилів-подільському напрямку, особливо на стику 18-ї і 9-ї армій. Усі наявні сили Південного фронту (близько 20 дивізій) опинилися втягнутими в бої. Через відсутність у фронту резервів для проведення контратак і контрударів доводилося використовувати ті війська, що були в розпорядженні командування. Тому, контратаки і контрудари силами виснажених попередніми боями частин практично не досягали визначених цілей<ref name="secrethistory"/>.

==== Бої за Кишинів ====
[[13 липня]] німецько-румунські війська розпочали зосередженими ударами з трьох напрямків одночасний наступ на столицю Молдови&nbsp;— Кишинів. 54-й німецький корпус силами 50-ї піхотної, румунських 5-ї піхотної та [[1-ша танкова дивізія (Румунія)|1-ї танкової дивізії]] прорвався через [[Зеїкань (Теленештський район)|Зеїкань]], [[Оргіїв]] до підступів до міста. 72-га німецька піхотна дивізія наступала з блоку [[Унгени]]—[[Корнешть (Унгенський район)|Корнешть]]—[[Келераш (Молдова)|Келераш]], а 35-та резервна з боку [[Ворнічень (Молдова)|Ворніченя]]<ref name="worldwar2.ro"/>.

Під тиском противника частин радянських військ відступали на схід, 15 числа 5-румунська та 50-та німецька дивізії опанували [[Оргіїв]]. О 03:30 16 липня 1-ша танкова дивізія двома групами&nbsp;— західна та східна почали наступ на столицю. Близько 8:30 передові підрозділи дивізії увірвалися в [[Кишинів]], у місті спалахнули осередки [[Війна в міських умовах|вуличних боїв]] між радянськими та румунськими частинами. Незабаром лейтенант Стефан Марінеску підійняв румунський прапор над церквою Святої Трійці. Ближче до вечора до міста прорвалися передові підрозділи німецьких [[50-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|50-ї]] та [[72-га піхотна дивізія (Третій Рейх)|72-ї піхотних дивізій]], які у взаємодії з румунами до кінця доби зачистили Кишинів від Червоної армії<ref name="worldwar2.ro"/>. Наступного дня з метою відбити столицю Молдови 9-та армія частиною сил 48-го стрілецького корпусу провела контрудар по бєльцькому угрупованню, а 2-м кавалерійським корпусом, частиною сил [[15-та моторизована дивізія (СРСР)|15-ї моторизованої]] і 95-ї стрілецької дивізій&nbsp;— по кишинівському угрупованню. Однак контрудар мети не досяг, звільнити Кишинів не вдалося<ref name="secrethistory"/>. Німецько-румунські війська, відбивши контратаку, продовжили рух далі на схід і 17 липня вийшли на Дністер.

Падіння Кишинева та опанування німецько-румунськими військами північної і центральної Молдови означало кінець важливих боїв у Бессарабії. Група армій «Антонеску» була розформована. Німецька 11-та армія прийняла під своє командування численні румунські формування: 3-ю армію (Кавалерійський та Гірський корпуси) та 4-й корпус (6-та, 8-ма, 13-та та 14-та піхотні дивізії). Під командуванням румунського Генерального штабу та генерала Антонеску залишилася група «Маттенклохт» (румунська 5-та та 15-та піхотні та 1-ша танкова дивізії) та 4-та армія з 3-м корпусом (11-та та 35-та піхотні та прикордонна дивізії) та 5-й корпус (21-ша піхотна та гвардійська дивізії, 17-й піхотний полк) на першій лінії та 7-ма піхотна дивізія в другій. 3-тя піхотна дивізія та 7-ма кавалерійська бригада утворили резерв румунського Генерального штабу<ref name="worldwar2.ro"/>.

==== Відхід РСЧА з Південної Бессарабії ====
[[17 липня]] [[17-та армія (Третій Рейх)|17-та німецька армія]], що наступала на [[Жмеринка|Жмеринку]], прорвалася на стику 12-ї і 18-ї армій і вийшла на [[оперативний простір]]. Введенням у бій 18-го механізованого корпусу вдалося позбавитися загрози прориву противника в глибину на стику фронтів. Того ж дня значні сили вермахту почали [[форсування]] Дністра біля Могилів-Подільського. Але, в районі Білої Церкви внаслідок прориву 1-ї танкової групи між з'єднаннями правого флангу 6-ї й 26-ї армії утворився майже нічим не прикритий розрив, куди могли поринути ворожі танкові дивізії. Їхній вихід у тил військ Південно-Західного і Південного фронтів міг створити надзвичайно важкі наслідки. [[17 липня]] Ставка, на прохання головкому Південно-Західного напрямку, директивою №&nbsp;105 дозволила відвести війська лівого флангу фронту по рубежу річки Дністер<ref>ЦАМО Ф.96а. Оп.1711. Д.1. Л.38-40</ref>

У першу чергу командування фронту поспішало вивести з [[Котел (військова справа)|«мішка»]] лівофлангові дивізії, які продовжували стояти на державному кордоні (51-ша, 25-та, 150-та та 95-та стрілецькі дивізії). Приморська група до [[25 липня]] відійшла з боями під постійним впливом противника за Дністер і зайняла оборону на східному березі річки на ділянці [[Дубоссари]]&nbsp;— [[Тирасполь]]<ref name="hwar1941"/>. [[19 липня]] останні бійці [[Дунайський десант|Дунайського десанту]] відпливли до [[Одеса|Одеси]] кораблями Дунайської флотилії<ref name="Синенко"/>.

[[21 липня]] радянські війська полишили [[Бендери]], напередодні підірвавши міст через Дністер, 23 липня у місто увійшли румунські війська<ref>Худяков В. В. В цветущих акациях город… Бендеры: люди, события, факты.&nbsp;— Бендеры: Полиграфист, 1999.&nbsp;— С. 136—147.&nbsp;— 464 с.&nbsp;— ISBN 5-88568-090-6.</ref>.

Відхід і [[переправа]] радянських військ через Дністер у цілому пройшли організовано. Війська Південного фронту відступили на 100—200&nbsp;км, з території [[Північна Буковина|Північної Буковини]] й Бессарабії. Вслід за Червоною армією, що відходила, просувалися румунські війська: [[19 липня]] були зайняті [[Ізмаїл]] та [[Рені]], [[20 липня]]&nbsp;— [[Болград]] і [[Кагул (місто)|Кагул]], [[22 липня]]&nbsp;— [[Бессарабське|Тарутине]]<ref>{{Cite web |url=https://gigabaza.ru/doc/76524-pall.html |title=Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945» / М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с |accessdate=28 липня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190728221401/https://gigabaza.ru/doc/76524-pall.html |archivedate=28 липня 2019 |deadurl=no }}</ref>. У складі фронту, який діяв у смузі близько 500&nbsp;км, залишилося всього 16 дивізій. Його ослаблення стало наслідком не стільки бойових втрат, скільки передачі значної частини військ до складу Південно-Західного фронту<ref name="history.org.ua"/>.

== Наслідки ==
До початку німецько-румунського наступу радянські війська, що оборонялися в Молдові та [[Південна Україна|на півдні України]], володіли чималою перевагою в силах і засобах, зокрема в [[танк]]ах&nbsp;— абсолютну. Командування Південного фронту мало гарну можливість, спираючись на природну водну перешкоду по всій лінії зіткнення сторін, побудувати надійну [[Рубіж оборони|систему оборони]]. На відміну від решти радянських фронтів, що з першого дня [[німецько-радянська війна|німецько-радянської війни]] вели найжорсткіші бої і відступали, південний напрямок перебував у відносно спокійному стані. [[Оборона]] військ генерала [[Тюленєв Іван Володимирович|Тюленєва І. В.]] багато в чому залежала від перебігу подій на Південно-Західному фронті, у смузі якого наступали головні сили німецької [[група армій «Південь»|групи армій «Південь»]]<ref name="hwar1941"/><ref name="history.org.ua"/>. Втім, відверто пасивні дії противника на радянсько-румунському кордоні давали йому виключну можливість підготуватися до відбиття наступу ворога<ref name="Kirchubel, р.41"/><ref name="Forczyk, р.92"/><ref name="Свищев"/>. До того ж командування Південного фронту не зуміло розкрити напрямок головного удару групи армій «Антонеску»<ref>[http://militera.lib.ru/h/isaev_av3/03.html Исаев А.&nbsp;В.&nbsp;От Дубно до Ростова]&nbsp;— М.: ООО «Издательство АСТ»: Издательство «Транзиткнига», 2004. стр. 256</ref>.

До того ж невдалим стало рішення Ставки створити нове фронтове управління на базі Московського військового округу. Це призвело до того, що командування фронту практично не володіло обстановкою про загальний стан справ у визначеній зоні відповідальності, і, як наслідок, це негативно відбилося на діях фронту. Недостовірні розвідувальні дані щодо визначення складу, чисельності, угруповання німецько-румунських військ та планів їх дій, нерішучість в організації та веденні боїв, передача частини сил до Південно-Західного фронту, врешті-решт зіграли негативну роль і призвели до слабкої ефективності дій військ Південного фронту в ході відбиття німецько-румунського наступу<ref name="rkka.ru"/><ref name="history.org.ua"/>.

До 26 липня 1941 року румунські та німецькі війська практично на всіх напрямках вийшли на рубіж річки Дністер, досягши мети операції<ref name="worldwar2.ro"/>. Місцями вони навіть здолали водну перешкоду та захопили плацдарми на лівому берегу за старим радянсько-румунським кордоном. До перших чисел серпня продовжували точитися поодинокі бої в Південній Бессарабії, в районах [[Каушани|Каушан]], [[Заїм (Каушенський район)|Заїма]], [[Бендери|Бендер]] тощо.

Разом з цим, основним формуванням Червоної армії вдалося уникнути [[охоплення]] й [[оточення]], на що розраховувало командування групи армій «Антонеску». Відхід і переправа через [[Дністер]] пройшли організовано. Війська Південного фронту відійшли на 100—200&nbsp;км. У складі фронту, який діяв у смузі близько 500&nbsp;км, залишилося всього 16 дивізій. Його ослаблення стало наслідком не стільки бойових втрат, скільки передачі значної частини військ до складу Південно-Західного фронту. Втрати радянської сторони в операції: безповоротні&nbsp;— 8519 осіб, санітарні&nbsp;— 9374 особи, середньодобові&nbsp;— 688 осіб<ref name="rkka.ru"/>.

[[17 серпня]] Бессарабія та Північна Буковина були формально реінтегровані до складу Румунії<ref>Dutu A., Dobre F., Loghin L. Armata Romana in al doilea razboi mondial (1941—1945)&nbsp;— Dictionar Enciclopedic, Editura Enciclopedica, 1999</ref>. [[21 серпня]] 1941 року [[Іон Антонеску|Антонеску]] став третім в [[історія Румунії|історії Румунії]] [[Маршал Румунії|маршалом]], що стало визнанням його заслуг у поверненні цих земель до румунського королівства. Його також відзначили орденами Михая Хороброго 1-го та 2-го ступеня і німецьким Лицарським хрестом Залізного хреста<ref name="worldwar2.ro"/>.

== Див. також ==
* '''[[Битви та операції німецько-радянської війни]]'''
* [[План «Барбаросса»]]
* [[Битва за Київ (1941)]]
* [[Друга Яссько-Кишинівська операція]]
* [[Румунія в Другій світовій війні]]
* [[Молдова у Другій світовій війні]]

== Примітки ==
;Виноски
{{Reflist|group=Прим.}}

;Джерела
{{reflist|3}}

== Джерела ==
* [http://rkka.ru/oper/yuzhfr/main.htm Действия войск Южного фронта в начальном периоде Великой Отечественной войны] {{ref-ru}}
* [https://secrethistory.su/1758-oboronitelnye-operacii-yuzhnogo-fronta-i-otdelnoy-primorskoy-armii-22-iyunya-16-oktyabrya-1941-goda.html Оборонительные операции Южного фронта и Отдельной Приморской армии (22 июня&nbsp;— 16 октября 1941 года)] {{ref-ru}}
* Киселев, В. Раманичев Н. [http://www.rkka.ru/oper/yuzhfr/main.htm ''Последствия оценок. Действия войск Южного фронта в начальном периоде Великой Отечественной войны'']&nbsp;— Военно-исторический журнал, 1989 (№&nbsp;7) (сайт «РККА», 20.2.2009) {{ref-ru}}
* Виктор Свищев. [http://gm-vicsv.narod.ru/ww2/ww2_2_4.htm «Начало Великой Отечественной войны. Том 2. Приграничные сражения»] Глава четвертая ПРИГРАНИЧНОЕ СРАЖЕНИЕ В МОЛДАВИИ И НА ЮГЕ УКРАИНЫ, 2005 ISBN 5-99000-2-X{{ref-ru}}
* Грицюк В. М., Каркішко А. С. [http://history.org.ua/?termin=Oboronna_operatsiia_v_Pivnichnij_Bukovyni_j_Bessarabii_1941 Оборонна операція в Північній Буковині та Бессарабії 1941] // {{ЕІУ|7}} {{ref-ua}}

== Література ==
* David M. Glantz (2001). Barbarossa: Hitler's invasion of Russia 1941 (1.udg. ed.). Stroud: Tempus. ISBN 075241979X. {{ref-en}}
* Кривошеев, Г. [https://web.archive.org/web/20100722001916/http://www.soldat.ru/doc/casualties/book/ ''Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил. Статистическое исследование'']&nbsp;— «Олма-Пресс», Москва 2001 (сайт «Солдат.ru», 23.2.2009) {{ref-ru}}
* Статюк, Ив. ''Оборона Западной Украины 1941. Стратегическая оборонительная операция (22 июня&nbsp;— 6 июля 1941 г.)'' «Експринт», Москва 2006, ISBN 5-94038-104-9 {{ref-ru}}


{{Портали|Друга світова війна|Україна|Молдова|СРСР|Нацистська Німеччина|Румунія|Історія|Війна}}

{{DEFAULTSORT:Мюнхен}}
{{Добра стаття}}
{{Кодові назви стратегічних планів і військових операцій Німеччини у Другій світовій війні}}

[[Категорія:Військові операції за алфавітом]]
[[Категорія:Конфлікти в 1941]]
[[Категорія:Битви в СРСР]]
[[Категорія:Битви в Молдові]]
[[Категорія:Битви в Україні]]
[[Категорія:Битви Німеччини в Другій світовій війні]]
[[Категорія:Битви СРСР]]
[[Категорія:Битви Румунії в Другій світовій війні]]
[[Категорія:1941 в Україні]]
[[Категорія:Події 2 липня]]
[[Категорія:Події 26 липня]]
[[Категорія:Липень 1941]]